Літак підбито над ціллю: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Незабаром прийшла Надія Іванівна. її очі радісно сяяли.

— От ми й самі лишилися. Як перебули ніч?

— Переспав добре. А от мене непокоїть, що син вашого хазяїна в поліції служить.

— Та ви не турбуйтесь, він сюди тільки один раз і приїздив місяців два тому.

— А чому хазяїн сьогодні до нього поїхав? — допитувався Георгій.

— Та ви що? Невже не довіряєте мені?

— Довіряти довіряю, а все-таки дивно — чому саме сьогодні поїхав хазяїн? — він пильно глянув на жінку.

Хвилину вони дивилися одне одному в очі.

Надія Іванівна спокійно пояснила:

— Хазяїн уже кілька днів збирався до сина. Там гостює його дружина, він хоче привезти її додому. Досі були великі морози. А з учорашнього вечора потеплішало, от він і поїхав сьогодні.

Вони помовчали.

— Не бійтеся, друже, не думайте про це, — ласкаво і переконливо зашепотіла вона. — Ніхто вас не викаже.

Все буде добре. Зараз принесу вам попоїсти і піду до знайомої ленінградки. Спитаю, може, у неї від чоловіка лишилась якась одежина.

Ці слова схвилювали Карлова.

— Дякую, Надіє Іванівно, — глухо промовив він. — Дуже дякую!

…Від знайомої Надія Іванівна повернулася з порожніми руками.

— Так само, як я, все виміняла на молоко та хліб, — сказала вона, зітхаючи. — Де ж дістати одяг? Украсти в хазяїна? Але він помітить. З дому вижене…

— А в Пузанка нічого не знайдеться? — спитав Карлов.

— Де там, весь його одяг на ньому.

— А що коли… вночі зайти з автоматом у хату і зажадати від хазяїна старої одежини?

Надія Іванівна на хвилину замислилася.

— Звичайно, з переляку хазяїн усе вам віддасть, а потім, коли підете, напевно побіжить до старости. А той вишле погоню. Староста з-за сина побоюється хазяїна.

— Так я зв’яжу його і замкну, сам — на коня, і шукай вітра в полі. За ніч я далеко махну.

— Рисковано, — вагаючись сказала Надія Іванівна.

— Але іншого виходу нема…

— Тільки тоді ви вже й нас зв’яжіть. Я вам приготую вірьовки.

— Можна до вас нагору? — почувся тихий голос Пузанка.

— Можна, лізь сюди, — дозволив Георіій і додав: — А Пузанок нехай не розпрягає коня, коли хазяїн повернеться.

Хлопець виліз на горище і сів навпочіпки біля льотчика. Надія Іванівна розповіла йому про план Георгія. Пузанок слухав і тільки кліпав наївними очима. Було важко зрозуміти, як він ставиться до наміру Георгія. Минуло чимало часу, поки хлопець сказав протягом:

— Та добре вже. Чого там. Тільки кінь прийде стомлений. Може б, усе це на завтра відкласти? — І раптом пожвавішав: — Завтра я вас миттю за Манич перевезу.