Quid est Veritas?: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І таки дійсно, в цирку неначе нема повітря, а присутні, замість дихати, ковтають розпалену пару…

Зненацька прокотився підземний гуркіт, а весь цирк здригнувся й затремтів, немов по ньому пробігли жахливі корчі…

Кай відчув, як під його ногами задрижала долівка і стала навкоси.

Чи ж він справді умліває? Він, Кай Понтій, найвитриваліший із однолітків в палестрі! Той, кого не лише за кучеряву голову, але й за гармонійно розвинені могутні м’язи його палестинські товариші-римляни звуть «Мелеагром Риму»!

Та юнак не встиг відчути соромливості за свою слабість. Нагло прийшла свідомість і викликала хвилинне остовпіння.

Саме в цю мить синій велюм над ареною напнувся й голосно тріснув, неначе розбилася розпалена ваза небесної блакиті. Велетенська безсила тканина звисла над цирком, мов прапор переможеного.

Пожмакана й порозривана, вона тріпала краєм, ніби крило смертельно раненого велетенського птаха, а в розпалений прорив улетів стовп піску й куряви.

На глядачів посипалося дрібне каміння, і ніч без вечора вмить замінила паркий день. А в тій єгипетській пітьмі, або ж, як тут говорили, сухій імлі, що налетіла з пустині гураганом, із тисячі грудей однодушно вирвалися жахливі слова:

— Terrae motus[28]! Рятуйтесь!

Хвилі перетвореної на широченний басейн арени з могутньою силою вдарили на глядачів. Немов із величезної миски, що перелилася через край, штовхнуто воду сильним стусаном.

Арена перехилилася, як миска, і залила не тільки водою, але й безумною панікою вщерть, по вінця амфітеатр.

Ще раз у різних кінцях застогнало одурілим шалом те саме страховинне слово:

— Terrae motus! Землетрус! Рух стихії!

А вся людська маса схопилася на рівні ноги, обернулася спиною до арени й перекочувалася хвилями до виходів.

Топтала й душила передніх, але виходів не знаходила, бо вони були забиті.

І знову цирк застогнав, але зойки й вигуки втратили характер людських голосів…

Ще раз в отвір роззявленого велюму гнітючою спекою дихнув «полудневий біс» самум, що палить рослини й життям тварин гасить свою смертну спрагу…

Фіалковий вогненний меч розсік темряву й немов палаючою биндою оперезав мармур Тиберієвої статуї.

Кам’яний цезар хитнувся й легко, стрімголов кинувся у воду[29].

Довкруги Кая шалів хаос. Змішалися люди й речі. Люди немов утратили здібність керувати своїми рухами, а неживі речі набули її.

Важкі бронзові триноги, що на них по кутах прокураторової ложі палилися пахощі, раптом зірвалися з місця і в повітрі, на лету, кинулися в бій із мармуровою вазою, повною квітів.

Ваза розлетілася на дрібні скалочки від першого ж наскоку триногів.

Злива дрібних уламків черепків та жевріючих вугликів упала на Кая. Голову огорнув огидний запах паленої вовняної тканини, що кожного примушує прудко оглянутись і шукати причини.

Але Кай не встиг збагнути, навіть тоді, коли відчув пекучий біль на щоці, плечі й уздовж руки: немов невидимі пси кинулися на нього й кусали, де могли.

Не було часу зрозуміти, чому Маркел таким сильним рухом зірвав із нього частину його парадної одежі, туніки пальмати[30], й перетворив її на безрукаву ескоміду[31] раба. Кай заточився й зашкутильгав убік, не відриваючи, однак, погляду від постаті архітекта Евенція, що, мов викинений із пращі камінь, пролетів біля його голови і стрімголов, неначе наслідуючи рух статуї цезаря, кинувсь у басейн-арену[32].

Кай із жахом бачив, як архітект влетів у водяну лійку, що крутилася чорториєм у штучному озері.

Бачив, як ще одну мить архітект борикався з хвилями…

— Збожеволів?.. Рятує Тиберієву статую?.. — тьмяно пропливло Каєвою думкою.

Але Евенцій уже зник, всмоктаний водоворотом.

Ще мить — і в лійці закрутилася, як нетривка пам’ятка по ньому, червона смужка його крові…

[28] Terrae motus — писалося й у двох словах, і в одному: Terraemotus. Був це стверджений історичний факт, що Тиверіадський цирк, зруйнований майже дощенту саме в день його відкриття, а потім відбудований, знов був знищений другим землетрусом. Авторка тому докладно описала землетрус з його симптомами (спека, наглий заворот голови тощо), що пережила тричі в житті землетрус, щоправда, легший від описаного. Але цього вистачило, щоб запам’ятала його на все життя. Перший раз — це було в Помпеях, де авторка працювала на розкопках, другий раз і третій — у Персії.

[29] Історичний факт. Не можу подати, в якого із староримських анналістів я його вичитала, бо нині не маю під рукою… ані Ватиканської бібліотеки, у якій дядько Евґеніо де Кастро, римський прелат, був одним із бібліотекарів, ані Тарраґонського архіву. Користуюся тільки своєю пам’яттю та деякими записами, зробленими колись.

[30] Туніка-пальмата — одежа, вишита на подолі пальмами. Вдягали її тріумфатори, переможці-атлети. Кай міг її носити, звичайно, тільки у свято, як такий атлет, що мав за собою славні перемоги.

[31] Ексоміда — туніка лише з одним наплечником, без рукавів. Лишала цілком вільною другу руку й половину торсу. Носили ексоміду раби (можна її бачити на статуях Вулкана) та ремісники, щоб не перешкоджала у праці. Також надівши її як нічну сорочку, коли не хотіли спати цілком нагими.

[32] Історично відмічений факт.