— То у вас вона тільки одна? — докірливо спитав пан Повондра.
«Якби їх хоч дві, не так би жалко було грошей», — думав він.
— Друга здохла, — відказав чоловічок. — Отже, дами й панове, перед вами — славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо, — сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні.
Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.
Створіння вже стояло на задніх лапах, а передніми лапками спиралося на край ванни. Чорна паща хапала повітря, зябра на потилиці конвульсивно здригалися. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб’ячі очі час від часу якось болісно затягувалися плівкою нижніх повік.
— Як бачите, дами й панове, — захриплим голосом провадив чоловічок, — ця тварина живе у воді, тому вона має зябра, а щоб могла дихати, коли виходить на берег, — ще й легені. На задніх лапах у неї по п’ять пальців, на передніх — по чотири, і вона вміє брати ними різні предмети. На, візьми!
Тварина затиснула в пальцях дубець і піднесла його перед собою, немов якийсь блазенський жезл.
— Вона вміє також зав’язати вузол на мотузці, — сказав чоловічок, забрав у тварини паличку і подав їй брудний уривок шворки. Саламандра хвильку подержала ту шворку в лапах, а потім справді зав’язала на ній вузлик.
— Уміє також бити в барабан і танцювати, — прохрипів чоловічок і подав тварині дитячий барабан і паличку.
Саламандра кілька разів ударила в барабан і покрутила верхньою половиною тулуба. Паличка випала в неї з лапки.
— Я тобі дам, паскудо! — гримнув чоловічок і виловив паличку з води. Потім додав урочисто піднесеним голосом: — Ця тварина така розумна й здібна, що вміє говорити по-людському. — І заплескав у долоні.
— Guten Morgen[79], — прорипіла тварина, болісно кліпнувши нижніми повіками. — Добридень.
Пан Повондра майже злякався, але на Франтіка таке диво не справило великого враження.
— Що треба сказати шановному панству? — суворо спитав чоловічок.
— Ласкаво просимо, — вклонилася саламандра. Її зябра конвульсивно стискалися. — Willkommen. Ben venuti[80].
— Рахувати вмієш?
— Умію.
— Скільки буде шість разів по сім?
— Сорок два, — з зусиллям проквакала саламандра.
— От бач, Франтіку, як гарно рахує, — повчально зауважив синові пан Повондра.
— Дами й панове, — хрипів далі чоловічок, — можете самі ставити йому запитання.
— Ну, спитай щось у неї, Франтіку, — підохотив сина пан Повондра.
Франтік розгублено замулявся.
— Скільки буде вісім помножити на дев’ять? — нарешті видушив він із себе: очевидно, це запитання здавалось йому найважчим з усіх можливих.
Саламандра повільно кліпнула очима.
— Сімдесят… два.
— Який сьогодні день? — спихав і пан Повондра.
— Субота, — відповіла тварина.
Пан Повондра в подиві покрутив головою.
— Справді, як людина… А як називається це місто?
[79] Доброго ранку (нім.).
[80] Ласкаво просимо (нім. і іт.).