Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Шановні панове, — почав він, — я маю честь відкрити позачергові загальні збори акціонерів Тихоокеанського експортного товариства. Вітаю всіх присутніх і дякую за активну участь у зборах. Панове, — провадив він, — мені припав невеселий обов’язок — повідомити сумну новину. Капітана Йозефа ван Тоха вже нема на світі. Помер наш, так би мовити, засновник, людина, в чиїй голові зародилася щаслива думка зав’язати торговельні зносини з/тисячами островів далекого Тихого океану, наш перший капітан і найретельніший співробітник. На початку цього року він помер від апоплексичного удару на борту нашого пароплава «Шарк», поблизу острова Фаннінга, під час виконання службових обов’язків. («Певне, сколотив страшну бучу, серде га», — майнуло в голові у Бонді). Прошу вшанувати його пам’ять уставанням.

Присутні попідводились, грюкаючи стільцями, і застигли в урочистій тиші, опановані спільною думкою: чи не затягнуться ці загальні збори дуже надовго? («Бідний старий Вантох, — подумав по-справжньому зворушений Г. X. Бонді. — Що з нього стало тепер! Певне, скинули на дошці в море — ото, мабуть, шубовснуло! Славний був чолов’яга… І очі такі голубі!..»)

— Дякую вам, панове, — додав він коротко, — за те, що ви так щиро вшанували пам’ять капітана ван Тоха, мого особистого приятеля. А тепер я попрошу пана директора Волавку познайомити вас із економічними перспективами ТЕТ у цьому році. Цифри ще не остаточні, але навряд чи можна сподіватися, що вони істотно зміняться до кінця року. Прошу, пане директоре.

— Вельмишановні панове, — задзюркотів голос пана директора Волавки — і посипались прикрі новини: — Становище на ринку перлів украй незадовільне. Після минулого року, в якому видобуток перлів зріс у двадцять разів проти дуже сприятливого тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого, ціни почали катастрофічно падати і впали аж на шістдесят п’ять процентів. Тому правління вирішило не викидати на ринок добутий цього року товар, а зберігати його, поки зросте попит. На жаль, торік восени перли вийшли з моди — очевидно, тому що так подешевшали. В нашій амстердамській філії на сьогоднішній день лежить понад двісті тисяч перлин, збути які зараз майже неможливо. Натомість у цьому році, — дзюркотів далі директор Волавка, — видобуток перлів значно зменшився. Довелося облишити цілу низку родовищ, бо прибуток із них не покриває навіть транспортних видатків. Родовища, відкриті два-три роки тому, очевидно, вже більшою чи меншою мірою вичерпані. Тому правління вирішило звернути увагу на інші продукти морських глибин: корали, перламутр і морські губки. Справді, збут ювелірних виробів з коралів пощастило. пожвавити, але ця кон’юнктура поки що сприятливіша для італійських коралів, ніж для тихоокеанських. Правління вивчає також можливості інтенсивного рибальства в глибинах Тихого океану. Проблема полягає головним чином у тому, як транспортувати звідти рибу на європейські та американські ринки; поки що результати досліджень нр дуже втішні.

Директор трохи підніс голос:

— Зате до певної міри зріс обсяг супутноі торгівлі іншими товарами: вивіз на тихоокеанські острови тканин, емальованого посуду, радіоприймачів та рукавичок. Цю торгівлю можна ще розвивати і розширювати; вже цього року її баланс буде підбито з досить незначним дефіцитом. Одначе про те, щоб наприкінці року ТЕТ виплатило по своїх акціях якісь дивіденди, нема чого й думати; і тому правління наперед оголошує, що цього разу воно відмовляється від будь-яких тантьєм і винагород…

Запала довга й гнітюча тиша. («Цікаво, який він на вигляд, той острів Фаннінга? — думав Г. X. Бонді. — Сердега Вантох — помер, як справжній моряк. Жаль його — добрий був чоловік. Ще ж не такий і старий… не старший за мене…»)

Слова попросив доктор Губка; далі ми цитуватимемо протокол позачергових загальних зборів Тихоокеанського експортного товариства.

Д-р ГУБКА питає, чи не ставиться питання про ліквідацію ТЕТ.

Г. X. БОНДІ відповідає, що правління вирішило в цій справі почекати інших пропозицій.

ЛУЇ БОНАНФАН висловлює закид правлінню, що Товариство не мало на родовищах постійних представників, які, приймаючи добуті перли, перевіряли б, чи видобуток провадиться досить інтенсивно й кваліфіковано.

ДИРЕКТОР ВОЛАВКА зауважує, що таке питання розглядалось, але з’ясовано, що це надміру збільшило б накладні витрати. Довелось би тримати принаймні три сотні платних агентів; а потім — зважте самі, як можливо було б контролювати цих агентів, чи здають вони всі добуті перли.

Г. БРІНКЕЛАР питає, чи можна довіряти саламандрам, що вони справді здають усі знайдені перли, а не продають їх ще комусь, окрім уповноважених осіб Тихоокеанського ег портного товариства.

Г. X. БОНДІ відзначає, що це була перша публічна згадка про саламандр. Досі вважалося за правило не згадувати на зборах акціонерів ніяких подробиць того, в який спосіб добувають перли. І нагадує, що саме заради цього була обрана нейтральна назва «Тихоокеанське експортне товариство».

Г. БРІНКЕЛАР знову ставить запитання: чи на зборах заборонено говорити про речі, які стосуються інтересів Товариства, а крім того — давно відомі якнайширшій громадськості.

Г. X. БОНДІ відповідає: йдеться не про заборону, а просто про те, що досі цього не було. Він навіть радий, що тепер можна говорити відвертіше. На перше запитання пана Брінкелара він може відповісти, що, наскільки йому відомо, нема ніяких підстав сумніватись у бездоганній чесності й працьовитості саламандр, зайнятих на добуванні перлів та коралів. Одначе треба рахуватися з тим, що наявні родовища перлів уже вичерпані або ж будуть вичерпані найближчим часом. Ну, а щодо нових родовищ треба сказати, що саме в пошуках ще не експлуатованих островів помер наш незабутній співробітник капітан ван Тох, і поки що нема змоги замінити його людиною, що мала б такий досвід і відзначалася б такою чесністю й такою любов’ю до справи.

ПОЛКОВНИК Д. В. БРАЙТ, беззастережно визнавши заслуги капітана ван Тоха, відзначає проте, що капітан, смерть якого сповнила жалем усіх, надмірно панькався з вищезгаданими саламандрами. (Схвальні вигуки). Не було ніякої потреби постачати саламандрам ножі та інше знаряддя такої високої якості, як це робив покійний капітан ван Тох. І не треба було так багато витрачати на їхню годівлю. Можна було значно зменшити видатки, пов’язані з утриманням саламандр, і тим самим підвищити прибутки Товариства (Гучні оплески).

ВІЦЕ-ГОЛОВА Д. ГІЛБЕРТ висловлює згоду з полковником Брайтом, але відзначає, що, поки був живий капітан ван Тох, у цьому напрямку нічого не можна було зробити. Капітан ван Тох твердив, що він має перед саламандрами особисті зобов’язання. Із різних причин неможливо й недоцільно не зважати в цьому відношенні на бажання старого капітана.

КУРТ фон ФРІШ питає, чи не можна знайти для саламандр іншу роботу — по змозі прибутковішу, ніж добування перлів. Варто було б узяти до уваги їхні природжені, як у бобрів, здібності для будування дамб та інших споруд під водою. Може, вдалось би використати їх для поглиблення гаваней, будівництва хвилерізів та для всяких інших підводних робіт.

Г. X. БОНДІ повідомляє, що правління інтенсивно працює над цим питанням; безперечно, в цьому напрямку відкриваються великі можливості. Він відзначає, що число саламандр, які є власністю Товариства, становить уже близько шести мільйонів; а коли зважити, що пара саламандр дає за рік близько сотні пуголовків, то наступного року ми можемо мати триста мільйонів саламандр, а за десять років їхня чисельність досягне просто-таки астрономічної величини. Г. X. Бонді ставить питання, щб збирається Товариство робити з цією безліччю саламандр, яких і тепер уже на переповнених саламандрових фермах через нестачу природної поживи, доводиться підгодовувати копрою, картоплею, кукурудзою тощо.

К. фон ФРІШ запитує, чи м’ясо саламандри їстівне.

Дж. ГІЛБЕРТ. Ні. Шкіра їхня теж ні на що не придатна.

А. БОНАНФАН ставить перед правлінням запитання, що в такому разі воно збирається робити.

Г. X. БОНДІ (підводиться). Шановні панове! Ми скликали ці позачергові загальні збори, щоб відверто повідомити вас про те, що перспективи нашого Товариства вкрай сумні, хоч у минулі роки, дозвольте мені нагадати, воно з гордістю виплачувало від двадцяти до двадцяти трьох процентів дивідендів, опріч достатніх відрахунків у резерви й на амортизацію. Тепер ми стоїмо на роздоріжжі: спосіб провадження справ, такий вигідний у минулі роки, практично вже дав усе, що міг, і нам лишається тільки шукати нових шляхів. (Вигук із зали: «Ну й чудово!»)

Я б сказав — це перст долі, що саме тепер від нас пішов наш друг, наш незабутній капітан ван Тох. З його особою була поєднана романтична, прекрасна і, додам відверто, трохи навіжена ідея торгівлі перлами. Я вважаю її вже закінченим етапом нашої діяльності; в ній був свій, так би мовити, екзотичний чар, але для нашої доби вона не підходила. Шановні панове, перли ніколи не можуть стати об’єктом підприємства великого масштабу, розвиненого вшир і вглиб. Для мене особисто ця історія з перламіґбула тільки побіжною розвагою. (Занепокоєння в залі). Так, панове, але розвагою, що давала й вам, і мені чималі гроші. Крім того, на самому початку нашої діяльності саламандри мали якусь, сказав би я, принадність новизни. Але триста мільйонів саламандр такої принадності вже не матимуть. (Сміх).

Я сказав — нові шляхи. Поки був живий мій добрий приятель капітан ван Тох, годі було й думати про те, щоб надати нашому підприємству інакшого характеру, відмінного від того, що я назвав би стилем капітана ван Тоха. (Голос із зали: «А чому?») А тому, добродію, що добрий смак не дозволяє мені змішувати різні стилі. Стиль капітана ван Тоха — це був, сказав би я, стиль пригодницьких романів. Стиль Джека Лондона, Джозефа Конрада та інших. Давній, екзотичний, колоніальний, майже героїчний стиль. Не заперечую, що він по-своєму чарував мене. Але після смерті капітана ван Тоха ми не маємо права провадити далі цю авантюрну дитячу епопею. Те, що стоїть перед нами, — це вже не новий розділ, а нова концепція, панове, виплід нової, принципово інакшої творчої уяви. (Голос із зали: «Ви про це говорите, наче про роман!») Так, добродію, маєте рацію. Комерція цікавить мене як митця. Без хисту, добродію, не можна дридумати нічого нового. Ми повинні бути поетами, коли не хочемо, щоб світ зупинився. (Оплески. Г. X. Бонді кланяється).

Панове, я не без жалю ставлю крапку після цього, так би мовити, вантохівського розділу. В ньому ми вичерпали те, що було дитячого й авантюрного в нас самих. Час уже закінчити цю казку про перли та корали. Сіндбаб-мореплавець помер, панове. Постає питання: що далі? (Голос із зали: «Про це ж ми вас і питаємо!») От і гаразд, добродію; візьміть, будь ласка, олівець і записуйте. Шість мільйонів. Записали? Помножте на п’ятдесят. Виходить триста мільйонів, так? Ще раз помножте на п’ятдесят. Це вже п’ятнадцять мільярдів, правда? А тепер, будьте ласкаві, порадьте мені, що нам робити через три роки з п’ятнадцятьма мільярдами саламандр. Як ми їх використаємо, чим прогодуємо і так далі. (Голос із зали: «Хай собі виздихають, та й квит!») Звичайно, можна й так, панове, але хіба не шкода? Згадайте, що кожна саламандра являє собою певну економічну цінність, робочу силу, яка чекає, щоб її використали. Панове, шістьом мільйонам саламандр ми ще сяк-так дамо раду. З трьомастами мільйонами буде важче. Але п’ятнадцять мільярдів саламандр, панове, — це нам уже не під силу. Саламандри зжеруть Товариство. Ось воно як. (Голос із зали: «За це відповісте ви! Це ви затіяли всю цю історію з саламандрами!»)

Г. X. БОНДІ (підносить голову). А я й не скидаю з себе відповідальності, панове. Я беру її всю на себе. Хто хоче, той може хоч і зараз позбутися акцій Тихоокеанського експортного товариства. За кожну акцію я готовий заплатити… (Голос із зали: «Скільки?») Повну вартість, добродію! (У залі гомін. Президія оголошує перерву на десять хвилин).

Після перерви першим просить слова Г. БРІНКЕЛАР. Він висловлює своє задоволення з приводу того, що саламандри так щедро плодяться, примножуючи майно Товариства. Одначе розводити їх просто так, панове, каже він, це було б видиме безглуздя. Якщо ми самі не маємо для них відповідної праці, то чом би попросту не продавати їх як робочу силу будь-кому, хто хоче розпочати якісь роботи у воді або під водою? (Оплески). Прогодувати саламандру коштує кілька сантимів на день; якщо пару їх продавати, скажімо, за сто франків і якщо робоча саламандра може прожити, скажімо, тільки один рік, то таке вкладення капіталу чудово оплатиться кожному підприємцеві. (Схвальні вигуки).

Дж. ГІЛБЕРТ відзначає, що саламандри досягають віку значно більшого, ніж один рік; яка взагалі тривалісь їхнього життя ще не встигли з’ясувати.