Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Самиця якусь часинку іще лишається заціпенілою й нерухомою; потім, вигнувшись, починає випускати з клоаки шнур укритих слизом ікринок. Часом вона при цьому допомагає собі задніми лапами, як роблять жаби. Ікринок звичайно буває сорок-п’ятдесят, і вони висять на тілі самиці клубком. З ними вона пливе в безпечніше місце й там приліплює її до водоростей чи просто до каміння. Через десять днів самиця відкладає другу порцію ікринок — два-три десятки, — хоч за цей час вона не зустрічалася з самцем; очевидно, ця ікра була запліднена прямо в клоаці. Як правило, ще через сім-вісім днів відкладається третя, потім четверта порція з п’ятнадцяти-двадцяти ікринок, так само запліднених; минає від одного до трьох тижнів, і з них виплоджуються швидкі пуголовки з гіллястими зябрами. Не довше як за рік із цих пуголовків виростають дозрілі саламандри, здатні до розмноження.

Інакші спостереження зробила міс Бланш Кістемакерс над двома самицями й одним самцем Andrias’a Scheuchzeri, утримуваними в неволі. В період нересту самець горнувся тільки до однієї самиці й поводився з нею досить брутально; коли вона втікала, він сильно бив її хвостом. Йому не подобалось, коли вона їла, і він відпихав її від їжі; очевидно було, що він хоче цілком заволодіти її увагою. Він просто тероризував її. А випустивши молочко, кинувся на другу самицю й хотів її зжерти: довелось забрати його з басейну й помістити окремо. Проте й друга самиця відклала запліднену ікру — загалом шістдесят три ікринки. Як відзначила міс Кістемакерс, у всіх трьох тварин краї клоаки в той час були дуже набряклі. Отже, пише міс Кістемакерс, треба гадати, що запліднення в Andrias’a відбувається не шляхом копуляції й не виливанням молочка на ікру, а за допомогою особливого фактора, який можна назвати статевим середовищем. Як видно, для того, щоб ікра була запліднена, нема потреби й у тимчасовому зближенні самиці з самцем. Ця думка підказала молодій дослідниці дальші цікаві досліди. Вона помістила самця й самиць окремо, а коли надійшов час нересту, вичавила з самця молочко й вилила в басейн із самицями. Після цього вони почали відкладати запліднену ікру. В дальших експериментах міс Кістемакерс профільтрувала молочко і вилила в басейн із самицями фільтрат, позбавлений сперматозоїдів — прозору, слабо кислотну рідину. Самиці й після цього відклали ікру — кожна близько півсотні ікринок, більшість яких була запліднена й розвинулась у нормальних пуголовків. Саме це й привело міс Кістемакерс до важливого уявлення про статеве середовище, що становить самостійний перехідний ступінь між партеногенезом і розмноженням статевим. Запліднення ікри відбувається просто завдяки зміні хімічної реакції середовища (незначному підкисленню, якого досі не пощастило відтворити штучно), і ця зміна якимось чином пов’язана зі статевою функцією самців. Але сама ця функція, по суті, зайва; те, що самець зближується з самицею, є, очевидно, пережитком давнішого еволюційного етапу, коли запліднення у Andrias’a відбувалось так само, як і в інших земноводних. Це зближення, як слушно зауважує міс Кістемакерс, є, власне, якоюсь спадковою ілюзією батьківства; насправді, самець є зовсім не батьком пуголовків, а тільки певним, по суті, цілком безособовим хімічним фактором статевого середовища, яке і являє собою справжнього заплідника. Якби помістити до одного басейну сто пар Andrias’ів Scheuchzeri, це мало б такий вигляд, наче там відбувається сто індивідуальних актів розмноження; насправді це один акт — колективна сексуалізація даного середовища, або, точніше кажучи, певне підкислення води, на яке достигла ікра Andrias’a автоматично реагує розвитком у пуголовки. Відтворіть цей невідомий кислотний чинник штучно, і самці будуть непотрібні. Таким чином, статеве життя дивовижного Andrias’a постає перед нами як Велика Ілюзія; його еротичні жага, його парування, його статева тиранія, його короткочасна вірність, його незграбна й повільна насолода — все це, власне, зайві, віджилі, майже символічні дії, які супроводять чи, так би мовити, оздоблюють безособову функцію самця — створення сексуального середовища-заплідника. Дивна байдужість, із якою самиці сприймають оте безцільне, несамовите особисте залицяння самців, видимо свідчить про те, що вони інстинктивно відчувають у ньому чисто формальну церемонію або вступ до справжнього шлюбного акту, в якому, вони, самиці, статево поєднуються з середовищем-заплідником; ми б сказали, що самиця ясніше розуміє цей стан речей і сприймає його тверезіше, без еротичних ілюзый.

(Ці досліди доповнив цікавими експериментами учений-абат Бонтемпеллі. Він розмолов висушене молочко Andrias’a і всипав у басейн із самицями; вони й тоді почали відкладати запліднену ікру. Такий самий результат одержав він, висушивши й розмоловши статеві органи самця, а також тоді, коли вимочив їх у спирті або виварив і вилив екстракт у басейн із самицями. Так само скінчився дослід, коли абат скористався екстрактом з гіпофіза і навіть виділеннями шкірних залоз самця, добутими в період нересту. В усіх цих випадках самиці спочатку ніяк не реагували на ті домішки і лише згодом перестали ганятись за поживою, позастигали нерухомо, ба навіть заціпеніло у воді, а через кілька годин почали вивергати з себе слизуваті ікринки завбільшки з квасолину.

У цьому зв’язку треба. згадати також дивний обряд так званого танку саламандр. (Ми маємо на увазі зовсім не «Саламандр-данс», який увійшов у ті часи в моду, особливо в вищих сферах суспільства, і про який єпископ Хайрем сказав, що це «найнепристойніший з усіх танців, про які він будь-коли чув»). Ось у чому полягає той танок: вечорами при повному місяці (не в пору нересту) саламандри — самі лиш самці — виходять на берег, сідають колом і починають крутити верхньою половиною тулуба, виконуючи нею своєрідні хвилясті рухи. Такі рухи взагалі характерні для цих гігантських саламандр; але під час «танку» самці віддаються їм шалено, пристрасно, до знеможення — так, як на Сході танцюють дервіші. Декотрі вчені вбачали в цьому несамовитому крутінні й тупцянні якусь подобу релігійного обряду — культу Місяця; інші, навпаки, вважали його за танець еротичний по своїй суті й Пояснювали його саме тими особливостями процесу розмноження, про які ми говорили вище. Ми сказали, що в Andrias’a Scheuchzeri справжнім заплідником є так зване сексуальне середовище як масовий, знеособлений посередник між самцями й самицями. Було також сказано, що самиці приймають ці знеособлені статеві взаємини значно реалістичніше й природніше, ніж самці, які — очевидно, через характерну для них інстинктивну пиху та войовничість — хочуть зберегти принаймні ілюзію сексуального тріумфу, а тому прикидаються палкими залицяльниками і владарями в подружжі. Це — одна з найбільших еротичних ілюзій, своєрідно коригована якраз тими танками, тими великими святами самців, які, ймовірно, являють собою інстинктивні зусилля усвідомити себе як Колектив Самців. Цей масовий танок, можна припустити, переборює безглузду атавістичну ілюзію статевого індивідуалізму самців; це розгойдане, сп’яніле, ошаліле коло є не що інше, як Масовий Самець, Колективний Жених, Великий Заплідник, який виконує свій урочистий шлюбний танець і віддається великому весільному обрядові — з якого дивним чином виключено самиць, що тим часом байдуже плямкають, пожираючи спійману рибинку чи каракатицю. Славнозвісний Чарлз Дж. Пауелл, який назвав це саламандрове свято Танцем Самцівського Начала, пише далі: «І чи не видно в цих спільних самцівських обрядах самого кореня й джерела дивовижного колективізму саламандр? Згадаймо, що справжні суспільства у тварин ми знаходимо тільки там, де життя й розвиток виду грунтується не на подружній парі: у бджіл, мурашок і термітів. Принцип бджолиного суспільства можна виразити словами: «Я, Материнський Вулик». А принцип суспільства саламандр виражається зовсім інакше: «Ми, Самцівське Начало». Тільки всі самці в сукупності, які в дану хвилину мало не з усіх пор виділяють плідне статеве середовище, є тим Великим Самцем, який проникає в лона самиць і щедро примножує життя. Їхнє батьківство колективне; а тому вся їхня природа — колективна і виявляється в спільних діях, тоді як самиці, відклавши ікру, аж до наступної весни живуть більш чи менш відособлено й усамітнено. Тільки самці становлять громаду. Тільки самці виконують спільні завдання. В жодного зоологічного виду самиці не відіграють такої другорядної ролі, як у Andrias’ів Scheuchzeri; вони не допущені до суспільних функцій, та й не виявляють До них ані найменшого інтересу. Їхня година настане, коли Самцівське Начало наситить їхнє середовище кислотністю, навряд чи приступною для хімічного аналізу, але такою інтенсивною біологічно, що вона справляє свою дію навіть будучи безмежно розріджена морською водою. Виходить, ніби сам Океан стає самцем, що запліднює на своїх берегах мільйони зародків Незважаючи на всю півнячу пиху самців, — провадить Чарлз Дж. Пауелл, — у більшості зоологічних видів природа віддала перевагу в житті скоріш самицям. Самці живуть задля власної насолоди та задля того, щоб убивати; вони — пихаті, гонористі індивіда тоді як самиці представляють самий вид, у всій його силі й тривких якостях. У Andrias’a (й почасти у людини) становище принципово інакше: завдяки утворенню самцівської спільності та виробленню солідарності самець набуває видимої біологічної переваги й визначає розвиток виду значно більшою мірою, ніж самиця. Мабуть, саме через цей виразно самцівськии напрям розвитку в Andrias’a так інтенсивно реалізуються технічні, тобто чисто чоловічі здібності. Andrias — природжений технік зі схильністю до масових робіт; ці вторинні чоловічі статеві ознаки — технічна обдарованість і здатність до організації — розвиваються в нього просто на наших очах так швидко й успішно, що довелось би говорити про чудо природи, коли б ми не знали, яким могутнім життєвим чинником є саме статеві детермінанти. Andrias Scheuchzeri — animal faber[90], і він, можливо, в дуже недалекому майбутньому перевершить технічно й саму людину — і все це лише завдяки тому природному фактові, що він зумів створити чисто самцівське суспільство.

Книга друга

ЩАБЛЯМИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

1. Пан Повондра читає газети

Є люди, що збирають поштові марки, а є такі, що колекціонують першодруки. Пан Повондра, швейцар у домі Г. X. Бонді, дуже довго не міг знайти справжнього сенсу свого життя; він цілі роки вагався між зацікавленням стародавніми гробницями й пристрастю до міжнародної політики. Та одного вечора йому несподівано відкрилося, чого досі бракувало йому для цілковитої повноти життя. Все велике звичайно приходить несподівано.

Того вечора пан Повондра читав газету, пані Повондрова лагодила Франтікові шкарпетки, а Франтік прикидався, ніби заучує ліві притоки Дунаю. У кімнаті були спокій і тиша.

— Здуріти можна! — раптом буркнув пан Повондра.

— Що там таке? — спитала його дружина, всиляючи нитку в голку.

— Та саламандри, — відказав Повондра-батько. — Ось пишуть, що за останній квартал їх продано шістдесят, мільйонів штук.

— О, чималенько, правда? — здивувалась пані Повондрова.

— Ще б пак! Це ж величезне число, матінко. Сама поміркуй, — шістдесят мільйонів! — Пан Повондра покрутив головою. — Певно, страшні гроші на цьому загрібають… А скільки переробляється роботи! — додав він, подумавши хвилинку. — Ось пишуть, що повсюди один з-перед одного виростають нові острови. Тепер люди, зможуть наробити собі нової землі, скільки захочуть, я тобі кажу. Це велике діло, матінко. Щоб ти знала, це більший поступ, ніж відкриття Америки… — пан Повондра знову задумався. — Нова історична епоха, розумієш? Так, матінко, нема що казати: ми живемо у велику добу!

І знов у кімнаті надовго запала тиша. Та враз Повондра-батько гучніше запахкав люлькою.

— І подумати лишень: якби не я, нічого не було б!

— Чого не було б?

— Та оцієї торгівлі саламандрами. Оцієї «нової доби». Адже, як добре зважити, це більш ніхто, як я, всьому причиною.

Пані Повондрова звела очі від дірявої шкарпетки.

— Цебто як?

— Ну, а хто ж, як не я, пустив того капітана до пана Бонді? Якби я не доповів про нього, капітан би зроду-віку з паном Бонді не побачився. Отож якби не я, нікого цього не вийшло б, матінко. Анічогісінько.

— А може, той капітан знайшов би когось іншого, — заперечила пані Повондрова.

У люльці в пана Повондри презирливо хоркнуло.

— Що ти тямиш! За таке діло міг узятись тільки пан Бонді. О, той бачить далі за будь-кого! Хтось інший подумав би, що той капітан божевільний або шахрай, а от пан Бонді… О, в пана Бонді нюх — огого!

Пан Повондра хвильку помовчав.

— Бо по тому капітані… як пак його… Вантохові й не видно було нічого. Такий собі огрядний чолов’яга, та й годі. Інший швейцар сказав би йому: «Що ви, голубе! Пана Бонді нема вдома», — абощо. Але в мене було якесь ніби передчуття, чи що… «Доповім про нього, — кажу собі. — Може, пан Бонді мене вилає, але я таки візьму все на себе — доповім». Я давно кажу: швейцарові треба мати нюх на людей. Бува, задзвонить хтось, відчиниш йому, — зверху наче барон, а воно агент, що холодильники продає. А іншим разом прийде такий собі огрядний чолов’яга, аж бач що в ньому ховається! Еге, треба знатись на людях, — розводився пан Повондра. — Тепер бачиш, Франтіку, що може зробити людина навіть на невисокій посаді. Візьми це за науку і намагайся завжди виконувати свій обов’язок, як робив я. — Пан Повондра урочисто й розчулено покивав головою. — Адже я міг би того капітана з порога відпровадити та й не бігати сходами вгору-вниз. Будь-хто інший на моєму місці набундючився б та й грюкнув дверима в нього перед носом. І пустив би за вітром увесь оцей дивовижний всесвітній поступ. Затям собі, Франтіку: якби кожен виконував свій обов’язок, людям би ого як жилося! Та слухай добре, коли я тобі Щось кажу.

— Я ж слухаю, тату, — буркнув Франтік із нещасним виглядом.

Повондра-батько прокашлявся.

— Дай-но мені на хвилинку ножиці, матінко. Треба вирізати оце з газети на спогад собі й людям.

Отак і почав пан Повондра збирати вирізки про саламандр. Його колекціонерській пристрасті ми завдячуємо дуже багато матеріалів, які інакше згинули б у непам’яті. Він виріза?в і зберігав усе, що де знаходив у пресі про саламандр; не приховаємо й того, що після деяких вагань він навчився випатрувати в своїй улюбленій кав’ярні всі газети, де була якась згадка про них, і досяг дивовижної, просто-таки фокусницької віртуозності в умінні видерти з газети потрібний йому аркуш і сховати його до кишені перед очима в офіціанта Як відомо, всі колекціонери здатні красти й убивати коли йдеться про те, щоб добути новий об’єкт для своєї колекції; але це нітрохи не знижує рівня їхньої моральності.

Відтепер життя його набуло змісту, бо стало життям колекціонера. Він щовечора впорядковував та перечитував свої вирізки під поблажливим поглядом пані Повондровоі, яка знала, що кожен чоловік — трохи божевільний і трохи дитина; хай уже краще бавиться з цими вирізками, ніж ходить до шинку та грає в карти. Вона навіть звільнила в комоді місце для коробок, які він сам склеїв для своєї колекції; чи можна жадати більшого від дружини й господині?

[90] Уміла тварина (латин.).