В сузір’ї Дракона: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кібер зробив все, що велів командир, і доповів, що невідомий об’єкт на промінь лазера не реагує.

Минуло ще десять хвилин.

Та ось нарешті макове зерня на екрані почало збільшуватись.

Кібер знову послав йому назустріч уривчасті сигнали, але, як і перше, на них ніхто не зреагував.

— Схоже на те, що той об’єкт ведуть автомати, — висловив припущення Рей. — І до того ж частково виведені з ладу.

— Командире, я вже знаю, що це за об’єкт, — сказав кібер. — Але для остаточного переконання зроблю повторні підрахунки.

Ще мить, і кібер доповів командиру:

— Повторні підрахунки підтвердили мою здогадку. Невідомий об’єкт є кометою.

Сен лунко хруснув пальцями.

Койль заворушив побілілими губами, але певно у нього не вистачило в ту хвилину слів, щоб передати той відчай, що струснув його душу. Рей звівся з крісла.

— Що ж… — стомлено, надто стомлено сказав він. — Я знав, що чуда під завісу не станеться.

На Сена і Койля він намагався не дивитися, щоб не бачити їхніх пригнічених і розчарованих облич.

— Доповідаю про об’єкт, — монотонно забубонів кібер. — Голова комети схожа на планетарну туманність, в центрі її є зореподібне згущення. Ядро голови — брила в 145 кілометрів із льоду, з домішками пилових часток. Розмір самої голови — 5 мільйонів кілометрів. Хвіст комети тягнеться на 350 мільйонів кілометрів. Складається він з крижаних відламків. Швидкість комети — 270 кілометрів на секунду. Хвіст комети під дією теплового проміння витягується у бік двох зірок — Яни і Зани.

— Який розмір крижинок? — швидко запитав Сен.

— П’ять міліметрів, — відповів кібер.

— Мене ще цікавить наявність фосфору.

— Фосфор є у складі комети.

Кібер умовк, і в рубці запанувала тривала тиша, тільки чувся одноманітний писк зумерів. На екрані вже видно було туманну кулю, з ледь помітним видовженням — хвостом.

— Хімічний склад комети нас не цікавить, — порушив мовчанку Рей. — Нас цікавить факт зіткнення з кометою.

— Зіткнення з головою комети нам не загрожує, — відповів кібер. — Зореліт пройде через хвіст комети на відстані ста тридцяти мільйонів кілометрів від її голови. — Але на такій швидкості навіть п’ятиміліметрові крижинки небезпечні для корабля. Через 30 хвилин я увімкну протиметеоритні гармати, і ми прорубаємо вікно у хвості комети.

— Ні! — рішуче вигукнув Сен. — Мусимо обійтися без гармат. Треба прокласти курс корабля вище хвоста комети хоча б на п’ять тисяч метрів. А ще мене цікавить курс комети.

— Комета рухається до сузір’я Н-112, — відповів кібер. — За даними комп’ютера, сузір’я Н-112 складається з шести зірок. Комета увійде у систему тільки шостої зірки, що має сім’ю з дев’яти планет. Відстань до системи шостої зірки — 500 світлових років.

— Командире, — звернувся Сен до Рея. — В однієї лише зірки дев’ять планет. Хоч одна з них та може виявитись придатною для життя. Коли б доставити туди молекули ДНК, вони б дали початок новому життю.

— 500 світлових років, — похитав головою Рей. — Це не для людей.

— Через 25 хвилин зореліт пройде над хвостом комети, — застеріг кібер.

— Командире! У мене ідея! — збуджено заговорив Сен. — Комета — це чудо, послане нам Всесвітом. Іншої такої можливості не буде. У нас є молекули ДНК, у нас їх сотні і сотні тисяч. І в кожній з них запрограмоване життя. Коли їх доставити на планету шостої зірки, вони дадуть початок новому життю. А комета донесе їх сама.

— Це справді ідея. Викладай, Сен.

— Розмір зверненої в спіраль молекули ДНК людини — приблизно 3 міліметри. Розмір крижинок у хвості комети — 5 міліметрів Треба заморозити молекули ДНК у крижинки розміром 5 міліметрів і висіяти їх у хвості комети. Комета підхопить їх і понесе до сузір’я Н-112. Проходячи над якою-небудь планетою, крижинки під дією тепла розтануть, і молекули впадуть на планету. Загинувши, танійська цивілізація воскресне на одній з планет шостої зірки. І життя не урветься у Всесвіті.

Зореліт нісся над хвостом комети, і з його шлюзів один за одним вилітали зонди. На оглядовому екрані видно було, як зонди, срібні від зоряного блиску, опускалися вниз, розкривалися і висівали у хвіст комети рої крихітних крижинок.

— Щасливої дороги! — кричав до екрана Сен, і очі його збуджено горіли. — Вище голови, друзі мої! — повернувся він до Рея і Койля. — Віднині ми — Сіячі Життя. Гинучи, ми засіяли життя, і у Всесвіті воно не урветься. І десь у системі шостої зірки, на чужій планеті з’являться люди, то хіба за це не можна випити? Бодай і прощальне вино, бодай і зі смертю. Розблоковуй, командире, нішу Нуль-1, діставай прощальне вино та срібні келихи.