В сузір’ї Дракона: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Простір вільний. Збільшувати швидкість дозволяється».

— Куди вільний простір??! — істерично закричав Койль. — До загибелі??! В космічну прірву??! В нескінченну порожнечу??! Досить!.. Ситий уже тією порожнечею по горло!!.

— Койль… — тихо озвався Реп, не перестаючи крокувати рубкою.

— Я вам не Койль! — безладно розмахуючи руками, кричав астроном. — Я більше ніхто. Мрець! Ходячий труп! Біомаса, з якої космічна порожнеча вже висосала все… Погасіть табло! Ніякого вільного простору попереду немає! І не було ніколи. Ми в тупику! Ми летимо в нікуди!

— Сен… — командир стрівся поглядом з очима біолога і кивнув на Койля, котрий, запустивши у волосся обидві п’ятірні, стогнав і хитався з боку на бік.

Сен кивнув Рею, підійшов до пульту і натис одну з кнопок блоку біозахисту. Почувся тихий заспокійливий плескіт, як наче б поруч, за стіною захлюпотіло море, в рубці повіяло свіжим озоном, як то буває після теплої травневої грози. Койль, жадібно вдихаючи озон, поволі заспокоювався, бліде обличчя його зарожевіло, гримаси зникли, і по хвилині він повернувся до Рея і запитав з подивом:

— Командире, чому вимкнули екран? Я хочу ще дивитися на Танію.

— Але Танії вже немає, друже мій…

Шістдесят років тому голуба зірка раптом почала збільшуватись. Першими, коли ще неозброєним оком нічого не можна було побачити, відчули тривогу астрономи. Цілий рік кілька обсерваторій на обох півкулях планети не випускали Зану з поля зору телескопів. Потім дані були закладені в комп’ютер.

Голова Ради астрономів посивів у той день, коли ознайомився з висновками комп’ютера. Те, про що він підозрював із внутрішнім жахом, точними розрахунками підтвердила обчислювальна техніка.

На зверхсекретному засіданні Уряду сім провідних астрономів доповіли, що це — початок кінця. Голуба зірка почала зближуватись із білою зіркою, з Яною. Зближення, за найточнішими підрахунками, триватиме понад сто років. За цей час Зана підійде до Танії на таку відстань, що все живе на планеті буде знищено пекельним промінням, а сама планета — мертва і обвуглена — втративши орбіту, впаде на голубу зірку і згорить у її надрах. Так загине життя — єдине у системі двох зірок.

Члени Уряду запитали:

— Чи є хоч який-небудь шанс врятувати планету?

Астрономи відповіли: ні, немає. Цивілізація Танії, хоча й розпочала космічну еру, але ще не досягла такого рівня розвитку, щоб змогла керувати планетами й зірками. Для цього їй не вистачає п’ятисот років. А можливо, і всієї тисячі.

Члени Уряду запитали: чи є надія на те, що зближення Зани із Яною припиниться якось саме?

Астрономи відповіли: ні, немає. Процес зближення подвійних зірок, якщо він уже почався, невідворотній. Все залежить тепер від часу. На рік раніше зазначеного строку чи на рік пізніше, а катастрофа відбудеться неминуче.

План врятування танійської цивілізації запропонувала Рада Космонавтики. А полягав він ось у чому: негайно зупинити на Танії поступ науково-технічного прогресу, а всі кошти, матеріали, людські ресурси і наукову силу кинути на створення космічного зорельоту, проект якого було розроблено раніше, але будівництво не розпочиналося за браком коштів. За десять-дванадцять років потужний зореліт, начинений автоматикою, з невеликим за кількістю екіпажем зможе вирушити в космічні простори на пошуки інших, більш розвинених цивілізацій, котрі й допоможуть врятувати нещасну… так, так, тепер вже нещасну Танію. Коли ж зореліт не зустріне у космосі розум, то принаймні знайде придатну для життя планету, куди й буде переселено якщо не всіх, то бодай частину танійців.

Уряд прийняв цей план, і того ж року поступ науково-технічного прогресу на Танії було припинено, а всі ресурси — матеріальні й людські — кинуто на створення зорельоту.

Будівництво тривало дванадцять років, і на тринадцятий потужний космічний корабель був готовий до міжзоряного плавання. Рада Космонавтики вирішила послати зореліт до найближчого сузір’я Н-1, що знаходиться на околиці кульовидної Галактики, а точніше, за 13 світлових років від її центру. В сузір’ї Н-1 (воно було вибране тому, що тільки до нього міг дістатись зореліт, інші сузір’я знаходились за межами його можливостей), астрономи виявили зірку з трьома планетами. Третя планета, за попередніми даними, і могла бути придатною для існування білкових організмів.

Рей працював тоді в інституті Космонавтики. В свої тридцять два роки він уже був відомим ученим, конструктором перших космічних ракет. Він же був і першим космонавтом Танії, який здійснив близько сотні витків навколо планети і виходив у відкритий космос. Робота вченого, конструктора ракет і космічного пілота щасливо доповнювали одна одну. Попрацювавши з рік пілотом, Рей знову повернувся в інститут, у своє КБ, і брав найактивнішу участь у проектуванні, а згодом і будівництві першого зорельоту.

Високий і тонкий — на вигляд ніби не із здорованів, Рей між тим відзначався надзвичайною витривалістю, аналітичним розумом, невичерпною працездатністю і реакцією автомата. Міг працювати в інституті по двадцять годин на добу, лишаючи для сну три-чотири години, і почував себе при цьому чудово. В 32 роки Рей залишався холостяком, житла свого не мав, а мешкав в інституті, в закапелку при кабінеті і про створення власної сім’ї якось за роботою і не думав. Взагалі, жінок він чомусь ігнорував. Більше того, кепкував з тих, хто «бігав за спідницями».

Ось це і відіграло вирішальну роль при затвердженні Рея Радою Космонавтики на посаду командира екіпажу. Враховано було й те, що він не має сім’ї та дітей, за якими на час польоту відчував би постійну тугу. Політ в обидва кінці мав тривати п’ять років. Але це для зорельота, а на Танії за цей час мине півстоліття. Тридцятидвухрічний космонавт, повернувшись з польоту лише на п’ять років старішим, зустріне свою дружину (якщо вони були приблизно одного віку) вісімдесятирічною, а дітей — шістдесятирічними чи й ще старшими. Психологічно він ніколи не зможе змиритися з цим і буде травмований на все життя.

Про це говорили й біологу Сену та астроному Койлю, коли розглядали їхні кандидатури. Але ці двадцятип’ятилітні молоді хлопці — спортсмени, відомі спеціалісти в своїх галузях просто ще не встигли обзавестися сім’ями. Щоправда, Койль, як і Рей, усього себе віддавав роботі, а ось Сен встигав і роботою займатися, і сердечним справам приділяв чимало уваги. Він і дня не міг прожити без флірту, без бігання на побачення, без знайомства з вродливими танійками. Познайомившись із черговою кандидаткою на створення сім’ї, Сен оббігав усіх знайомих, розказуючи, яку незвичайну жінку оце зустрів — прямо ідеальну. І запрошував знайомих на весілля. Але, як завжди, швидко охолоняв від свого захоплення, і вибраниця уже не здавалася йому найкращою. «Вона нічого, — розводив він руками, — але така, як і всі…» І затівав нову серію амурних походеньок, часом ловеласничав з одруженими жінками й іноді, аби врятуватися від гніву обурених чоловіків, йому доводилося просити у свого начальства «найтерміновіше відрядження на край Танії» та перечікувати там біду. Але й «на краю Танії» були вродливі дівчата, і Сен не витрачав марно часу… Та як він не любив жінок, а по-справжньому так і не встиг покохати жодної… «А, може, тому, — казав він друзям за кухлем доброго старого танійського вина, — що суджена ще не зустрілась мені».

Батька свого Сен не знав, бо мати — юне і вітряне дівча — народила його «внаслідок помилки юності», як вона написала у заяві, а тому віддала свою дитину в інтернат і легко забула про ту «помилку юності» на все життя. В інтернаті Сен і виріс. До речі, разом із Койлем, який, щоправда, прибув туди пізніше. Батько Койля — інженер і альпініст-десятитисячник загинув при підкоренні найвищої на Танії вершини, безіменного піку, який нині носить його ім’я. Він зірвався з висоти 10 тисяч 768 метрів, коли до вершини вже рукою було подати, і полетів у прірву. Дружина так любила його, що не змогла перенести втрати — наклала на себе руки. Коли сталося те, Койлю було сім років, але трагедія батьків так боляче вразила його, що душевна рана не затягувалася протягом усього його життя, і лише робота по 20 годин на добу рятувала юнака від туги за батьками.

Рей залишав матір, немічну і висохлу, із пересадженим серцем, що теж уже відмовлялося працювати. Дні старої були лічені, і знаменитий її син, попрощавшись із матір’ю назавжди, поховав її у своєму серці, як тільки-но ступив на трап зорельоту. Батько його — відомий мікробіолог — загинув літ із тридцять тому, коли експериментував на собі з дуже небезпечним вірусом.

Був ще й четвертий член екіпажу, інженер-радіоелектронік Мун — веселий, компанійський юнак, якого неможливо було змусити хоч трохи посидіти спокійно чи бодай помовчати з годину. І ось цей весельчак Мун і не витримав польоту. Через два роки, коли Танія в боковому екрані яріла вже крихітною зіркою, Мун зненацька почав хвилюватися і шукати в небі рідну планету, котра «втекла від них» — принаймні так він запевняв Рея. Екіпаж, як міг, рятував товариша, але пориви веселощів все частіше й частіше у нього змінювались приступами меланхолії, і Мун тоді годинами не відходив від бокового екрана, на якому ледве-ледве, тільки напруживши зір, можна було побачити світлу крапку — Танію. Мун ставав дратівливим, істерично кричав, що Танії більше немає і взагалі немає більше нічого, а є тільки чорна нескінченна порожнеча і що вони у неї в полоні і нікуди не летять, а висять на однім місці, і порожнеча тим часом висосує їхній мозок, як висосала перед цим із Всесвіту простір і час…

Одного разу, коли екіпаж спав, Мун (він тоді чергував у рубці) відключив від енергоблоку кібера, який міг йому перешкодити, розблокував шлюз і, викинувшись у космос, відкрив гермошлем… Десь він — миттєво перетворений на крижану ляльку — напевне й досі літає у чорному просторі і, очевидно, літатиме вічно…

Через 2,5 року зореліт дістався до сузір’я Н-1 (так було зареєстроване те сузір’я за каталогом танійського астронома Нана) і дослідив три планети п’ятої зірки. Всі вони виявились повністю непридатними для життя — атмосфери з аміаку, тиски немислимо величезні. На кожній із трьох планет аналізатори по вивченню зовнішнього середовища, сховані в надміцні оболонки, не витримували більше 20 хвилин. Тиск сплющував їх і розмазував метал по базальтовій корі.

І братів по розуму зореліт за довгу дорогу так і не зустрів.

Пального, запасів кисню та харчів лишалося на три роки, тобто на зворотний шлях.