Феномен Фенікса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

В поемі Едгара По «Евріка» автор висловив свої воістину революційні погляди на проблему походження світу.

Не володіючи математичним апаратом і незнайомий з астрономією (чи знайомий виключно по науково— популярній літературі), автор лише силою власної інтуїції підійшов впритул до того, що століттями хвилювало філософів і вчених — до проблеми походження Всесвіту.

Він був чи не першим, хто відмовився від загальноприйнятої тоді концепції Всесвіту — стаціонарного у часі і безмежного у просторі. І сформулював гіпотезу Великого Вибуху, що буде заново відкрита і отримає широке визнання через сто років по смерті По.

За його теорією Всесвіт виник — як сукупність зірок — з якоїсь єдиної і унікальної «першочастки», що вмішувала в собі всю матерію. Потім з волі Творця одномоментно розділилася на багато елементів — внаслідок вибуху — що їх і підрахувати неможливо.

Атоми, що утворилися після цього, почали поширюватись у всіх напрямках (після вибуху!), створюючи при цьому правильну сферу і заповнюючи порожній простір (що виник теж після вибуху), геометричним центром тієї сфери і мала стати та сама «першочастка».

Виходить, Едгар По — єдиний літератор, який передбачив найбільше досягнення двадцятого століття. Як, наприклад, Максвелл передбачив існування невидимих радіохвиль за дев’ять років до їх відкриття Герцем, чи Вольфганг Пауел, який висловив ідею існування нейтрино… Жаль, що «Евріка» не мала успіху в широкого кола читачів і не зробила ніякого впливу на світосприймання людей, які професійно займалися фундаментальними дослідженнями. Але попри все, він, Едгар По, геніальний творець детективу, бідняк, алкоголік, нужденна і страдницька людина, котра так рано — при загадкових обставинах пішла з цього світу, — першим передбачив Великий Вибух при народженні Всесвіту. Жаль, що він не сформулював сам термін — Великий Вибух, — а лише описав його, в іншому разі він був би сьогодні визнаним його творцем…

Отож, Великий Вибух…

«Видовище нічного зоряного неба, всіяне зорями, зачаровує будь-яку людину, чия душа не зледащіла і не зачерствіла до останку. Таємнича глибина Вічності розкривається перед здивованим людським поглядом, породжуючи роздуми про початкове, про те, звідки все почалося…» — так вельми лірично починається одна із статей на тему Великого Вибуху.

«Гіпотетична подія, що поклала початок Всесвіту і змусила його розширюватися з шаленою швидкістю… Ця теорія дозволяє пояснити багато явищ, що спостерігаються і завбачити те, що можна було передбачити раніш. Сьогодні вона вважається кращою теорією про виникнення Всесвіту» — Стівен П. Маран.

Давно відомо: легше запитувати, аніж відповідати на запитання.

Запитувати можна про все, що заманеться (тут фантазія справді невичерпна), відповідати ж можна лише про те, на що є відповідь. А сьогодні наука чим більше знає, тим більше переконується, що… знає мало. Чим більше відкриває, тим менше вона знає (бо відразу ж виникають все нові й нові запитання).

Взагалі, предмет нашої розмови, себто Великий Вибух, називають ще Феноменом (так, так, з великої літери, поштиво), або ще — КОЛОСАЛЬНОЮ ПОДІЄЮ, що колись, на зорі творення всього того, що нині є, викликала появу матерії у Всесвіті.

Спочатку був Феномен (від грецького слова — те, що з’являється, явище, у якому спостерігається суть чого-небудь — Phainomenon. Рідкісне, незвичайне явище).

«Одна із найбільших проблем, що стоїть перед прибічниками теорії «Великий Вибух», якраз і полягає в тому, що жоден із запропонованих сценаріїв виникнення Всесвіту неможливо описати математично чи фізично. Згідно базовим теоріям «Великого Вибуху» початковим станом Всесвіту була точка безконечно малих розмірів з безконечно великою щільністю і безконечно високою температурою. Але такий стан виходить за межі математичної логіки і не піддається формальному описові. Так що в дійсності про початковий стан Всесвіту нічого певного сказати не можна і розрахунки тут підводять. А тому цей стан отримав у середовищі вчених назву «феномен» — Зб. «100 великих тайн».

Феномен… Як переконані деякі вчені, «феномен» знаходиться за межею відомих законів фізики. Аби пояснити його загадку, доводиться припустити такі методи досліджень, які виходять за межі сучасної фізики — себто лише тієї, яка на сьогодні відома. Тому «феномен» як початковий пункт «народження Всесвіту» є таким явищем, що його неможливо описати науковими категоріями, а тому він залишається відкритим питанням. Адже «виникає наступне питання: звідки взявся сам Феномен?» Як він виник? Як утворився?

Проте проблема Феномена — це тільки частина значно більшої проблеми — проблеми самого джерела початкового стану Всесвіту. Якщо на початку Всесвіт був стиснений в точку, запитують такі автори, то що привело його в цей стан? Повторимо слідом за опонентами: справді, що? Звідси і кардинальне питання: як утворився Всесвіт?

Іншими словами — якщо спочатку Всесвіт був стиснений в точку, то що привело його в такий стан? І якщо ми навіть відмовимося від «феномена», що викликає теоретичні труднощі, то все одне постає надто складне питання: як утворився Всесвіт? Тому зростає кількість тих вчених, які переконані в існуванні Бога чи Вищого Розуму. Тоді виходить, що Феномен — це розумний акт, здійснений Творцем і Вседержителем Всесвіту, природа якого незбагненна для людського розуму.

У спробах обійти цю трудність, інші вчені припускають так звану теорію «пульсуючого Всесвіту». На їхню думку Всесвіт безконечне число разів то стискуються в точку, то розширюється до якихось меж. Такий Всесвіт не має ні початку, ні кінця, він вічний. Існує тільки цикл розширення і цикл стискування. При цьому автори гіпотези стверджують, що Всесвіт існує завжди, тим самим ніби повністю знімаючи питання про «початок світу». Як і про існування Верховного Творця званого Богом. Інші ж доводять, що «пульсуючий» Всесвіт має кінець. А, отже, й початок. Тоді хто його створив? Чи створює? Виходить, що все-таки творцем Всесвіту став Великий Вибух? Але з чиєї волі він спричинився — як творець Всесвіту?

Про те, що на початку творення Всесвіту не було нічого, земляни знали ще тисячі й тисячі років тому. Перші астрономічні спостереження за даними археологів проводилися ще 3 тисячі років тому. I кожен народ намагався по-своєму розповісти, що ж було, коли нічого не було і хто все, намагався по-своєму розповісти, що ж було, коли нічого не було і хто все, що з’явилося, створив з нічого? (Це, між іншим, хвилює нас і сьогодні).

«Рігведа» — знаменита книга, яку пошановують в сучаснім індуїзмі, як Божественне Слово.

Вже кілька тисяч років священні тексти «Рігведи» без найменших змін з уст в уста передаються — від покоління до покоління, через туман тисячоліть, доживши до нашого часу такими, якими колись їх співали прадавні орії.

За «Рігведою» Всесвіт так народився:

Тут більше запитань, аніж відповідей.

І ці запитання й сьогодні — через тисячі літ — хвилюють і нас так, як вони хвилювали людство на зорі його існування. І все так же перед нами безодня світобудови і ми так же сумніваємось чи знаємо закони світу і взагалі, чи дано нам пізнати їх до кінця? І це за наших сьогоднішніх колосальних знань, які не були відомі нашим далеким першопредкам, зниклих в імлі тисячоліть!

Едвін Хаббл народився 20 листопада 1889 року в невеликому американському містечку Маршфілд в штаті Міссурі.

Навчання йому давалося легко і шістнадцятилітнім юнаком Едвін поступив до Чиказького університету, після закінчення якого три роки навчався в Англії (Кембридж) — серед юної англійської еліти.

Повернувшись на батьківщину до своєї альма— матер, підготував дисертацію на ступінь доктора філософії (статичне дослідження спіралей галактик — успіху молодому пошуковцю вона не принесла).

Коли по весні 1917 року США вступили в Першу світову війну, молодий доктор філософії, облишивши стодюймовий — 250-сантиметровий, — телескоп-рефлектор, один з найпотужніший на той час, записався добровольцем в армію, отримав воєнну освіту і був призначений командиром піхотного батальйону дивізії «Чорний яструб». В складі Американського експедиційного корпусу майор Хаббл восени 1918 року потрапив до Європи. Проте війна вже закінчувалася і влітку наступного року Хаббл демобілізовується. Повоювати майору Хабблу (вже відставному, йому на той час виповниться п’ятдесят) доведеться під час Другої світової, коли США оголосять війну Японії. Служитиме він в американській бомбардувальній авіації в 1944 році — створюватиме таблиці бомбування, за що його через два роки нагородять медаллю «За заслуги», спеціально заснованою для цивільних осіб — за видатний вклад у воєнні дії.

А в перерві між двома світовими війнами Едвін Хаббл і зробить своє сенсаційне відкриття, що обезсмертить його ім’я — в числі ста найвидатніших учених людства, починаючи від Піфагора на зорі науки і до наших днів.

Офіційна довідка: червоне зміщення — збільшення довжини хвиль ліній у спектрі джерела (зміщення ліній у бік червоної частини спектра) порівняно з лініями еталонних спектрів. Космологічним червоним зміщенням названо спостережуване для всіх далеких джерел (галактик, квазарів) збільшення довжини хвиль, яке свідчить про віддалення цих джерел одне від одного, в т. ч. від Галактики), тобто про розширення Метагалактики. Червоне зміщення для галактик відкрив американський астроном В. Слайфер у 1912-1914 роках, в 1929 році Е. Хаббл встановив, що червоне зміщення зростає приблизно пропорційно віддалі між спостерігачем і об’єктом (т. зв. Закон Хаббла). Цим законом користуються при визначенні віддалі до зір та інших дуже далеких об’єктів.