Феномен Фенікса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не було ще жодного атому. Не було світла — жодного фотону!

Ще не було й простору — не лише на метри— кілометри, а й навіть на куций сантиметр— міліметр.

Не було й самого часу — жодної мілісекунди (себто тисячної частки).

Не було самої маси, не було швидкості (себто руху, а матерія — се вічний рух), не було ядерного синтезу, не було неба над нашою головою, як не було й нас самих. Не було ні чогось мертвого, ні чогось (чи когось) сущого.

Зрозуміло, що в тому НІЧОГО не світилися зорі, такі звичні нам сьогодні, що здаються вічними, як вічним здається небо над головою.

Такою була ситуація із Всесвітом — якого ще не було, — напередодні Великого Вибуху.

А якщо й було що, то — далеко— далеко, може, і в інших світах — якщо вони були чи є, але за межею відомих нам фізичних законів…

… Коротко ця популярна теорія полягає ось у чому: все відбулося зненацька, раптово і в одну мить. Таку скороминувшу, що її й уявити не просто. А втім, що таке — мить? Дуже короткий проміжок часу, скажете ви. Правильно, так за тлумачними словниками. Але й він — дуже короткий проміжок часу, — для події, про яку піде мова, надто грубий і великий (просто таки величезний), надто довгий-довгий. Як сама вічність. Все відбулося в десятки тисяч, в сотні тисяч, ба, в мільйон разів швидше, як той проміжок часу, що ми, земляни, називаємо його однією миттю. Секунда — теж дуже короткий проміжок часу, але й він надто великий для події, що зненацька — як настав час Х, — відбулася у Всесвіті. У тому Всесвіті, якого до Події по суті ще й не було. Секунда в десятки, сотні тисяч, в мільйон разів більша за той відрізок часу, коли все й спричинилося.

І все відбулося ні з того, ні з сього. Принаймні, так нам здається — на основі сьогоднішніх наших знань і можливостей нашого розуму й науки.

Отож, все лучилося одномоментно і з нічого, адже до того, як все сталося, ще не було НІЧОГО.

НІЧОГО!!!

Ви уявляєте стан, коли не було нічого? Абсолютно нічого. Я, наприклад, не уявляю, і це треба сприймати як реальність.

І все ж… А що ж тоді було, як… не було нічого? Нам, людям матеріального світу, уявити це… Ні, ні, аніякої фантазії не вистачить. Та й вчені безсилі це математично описати. Чи бодай якось пояснити. Бо цього й наука не знає: ЩО БУЛО, ЯК НЕ БУЛО НІЧОГО?

А втім, дещо, очевидно, було. Якась матерія, але вона була стиснена в одну точку[3]. Крихітну точку, що була в тому стані, який ми називаємо НІЩО. І точка та мала надзвичайно велику температуру. Іншими словами,

Всесвіт спочатку являв собою дуже гарячу і дуже щільну суміш випромінювань екзотичних часток, який пояснити навіть самі вчені, — не кажучи описати — не можуть.

А потім ця точка вибухнула. З величезною, просто таки грандіозною силою, більшої за яку й досі у Всесвіті немає. І, мабуть, ніколи й не буде.

За розмірами точка була меншою атома (приблизно така, як електрон — найменша частинка в природі), схожа на кульку, що, як уже мовилося, була дуже гарячою. І вона почала стрімко рости й охолоняти з величезною швидкістю — так почав з точки народжуватися безмежний, неокраїй Всесвіт. Ось ця картина народження Всесвіту і має назву Великого Вибуху. Ніхто не знає, тож не питайте про це в автора, — що викликало (породило) Великий Вибух. Супергаряча суміш випромінювання? А де і як вона взялася? Наслідок стиснення і наростання температур? Але де воно взялося — стиснення?

І ось за якусь найдрібнішу частку секунди Всесвіт після Великого Вибуху із об’єкта, що був менший за атом (приблизно рівний електрону), став раптом більшим за галактику.

Вибух не був схожим на феєрверк, який спалахує в просторі, це було швидше розширення самого простору, якого за мить до вибуху просто не існувало.

В результаті колосального вибуху із супергарячої хмарки субатомних часток, що розширювалася, поступово утворилися енергія та матерія Космосу — атоми, речовина, зорі, галактики, планети і, нарешті, життя. Сам процес вибуху й утворення галактик взагалі, космічних тіл, можна пояснити й на такому прикладі. На кухні, на плиті стоїть каструля з молоком. Його небагато, менше половини посудини, але під каструлею горить вогонь, каструля нагрівається, нагрівається… І ось досягнена необхідна критична температура, молоко закипає. Але перед тим воно починає раптом збільшуватися в об’ємі, збільшуватися, здуватися і дуже швидко, якщо не вжити заходів, перехлюпне через край каструлі, що до того була наполовину порожня. І, зрештою, молоко «збіжить». А вже тоді воно починає кипіти, на його поверхні з’являються бульбашки, лопаються… Так ось бульбашки — то своєрідні галактики, що народжуються у Всесвіті, який починає раптово збільшуватися. Звичайно, як і кожне порівняння, наше теж в міру шкутильгає. Та все ж… Деяка подібність з молоком, що раптом здувається на вогні, збільшується в об’ємі, породжуючи при кипінні бульбашки і Всесвіт, який твориться після Великого Вибуху, все ж є…

Сьогодні ясно одне: енергії Великого Вибуху виявилося досить для утворення всієї матерії Всесвіту. Як і самого Всесвіту. Великий Вибух викликав надзвичайне підвищення температури — до 10 000 трильйонів трильйонів градусів — ви можете собі уявити таке?

На протязі перших 100 000 років після Великого Вибуху, Всесвіт складався з ячеєк, порожнеч оточених газом. Якби тоді існували зорі (чи планети) вони просто випарувалися б від такої температури!

Після Вибуху Всесвіт почав розширюватися. В міру розширення він охолоняв, почали, як уже мовилося, з’являтися електрони, протони, нейтрони і лише через 300 000 років по тому утворилися атоми.

Через 300 000 мільйонів років після народження Всесвіт складався з ячеєк, порожнеч оточених газом. Щільні згустки газу почали зближуватися і через мільярд років з них утворилися галактики.

Прихильники теорії Великого Вибуху вважають, що Всесвіт утворився — як наслідок того вибуху — більше 12 мільярдів років тому. (За найновішими підрахунками це сталося 13,6 мільярдів років тому. Іноді в науковій літературі наводиться цифра 15 мільярдів[4] років. Аби «помирити» різні дані, будемо вживати подвійну цифру — 12-14 мільярдів років тому, плюс— мінус).

Мільярд — назва числа 1 000 000 000 і його цифрового значення: тисяча мільйонів. Іншими словами, це сталося 12-14 тисяч мільйонів років тому. Як вам ця арифметика? Як збагнути (уявити, усвідомити) таку кількість років та ще маючи середній вік життя в якихось 76-80 (хай, навіть і всі сто) років? Для Всесвіту ж 12-14 тисяч мільйонів років (чи 12-14 мільярдів їх), що для нас 12-14 секунд.

Точка… Як її збагнути?

Візьміть аркуш білого паперу і поставте на ньому точку. Крапку. Крапочку— цяточку. Найтоншу, яку тільки зможе залишити на папері перо чи стержень кулькової річки. Подивіться на неї. Мала? Так, крихітна. Ледве видима на білому папері. Але й вона буде гігантською в порівнянні з точкою завбільшки з електрон, хоч і невідомо хто її — як не було Всесвіту, — поставив. Вона така мала, що її неможливо побачити неозброєним оком. Навіть і за допомогою приладів. Ось таким був початковий стан майбутнього супергігантського Всесвіту, що на початку свого існування вмістився у точці меншій атома. А тепер уявіть, що ви точку поставили не на білому папері, а — на чорному. Світла тоді ж не було, була сама лише пітьма. Чи ви її знайдете? Чорну точку на чорному папера?! Це все одне, що в темній кімнаті побачити чорну кішку. І в ній, точці, у вічній пітьмі й сховався майбутній Всесвіт. І була вона неймовірної щільності, а відтак і температури, що її породило колосальне стиснення. Хто породив таку точку? За якими фізичними законами вона утворилася?

Суцільні запитання на які поки що немає відповіді.

Зорі можуть існувати мільярди років, але й вони не вічні. Врешті-решт, вони помирають, перетворюючись в білих карликів, червоних гігантів, нейтронну зірку або й у чорну діру.

[3] Точка — одне з основних понять геометрії, фізики; місце, що не має виміру, межа відрізка лінії. У механіці — місце, пункт, де зосереджується якась дія або виявляється певна властивість чи якийсь стан. Температурна межа, коли речовина з одного агрегатного стану переходить в інший.

[4] Як давно почалося розширення Всесвіту? Розрахунок, заснований на швидкості розбігання галактик, що спостерігається, показує, що це трапилося близько 15 мільярдів років тому. Що тоді відбулося і що було до цього? Які були властивості простору і часу поблизу сигулярності? Це загадка, загадка нашого Всесвіту» — І. Новиков.