Другий день. Бог створив твердь небесну і «відділив воду, яка під твердю, від води, яка над твердю».
На мові науки це відповідає процесам, що відбувалися в пізній період догеологічної ери, коли завершилося формування земної атмосфери, гідросфери, первісної земної кори, мантії і ядра. Обсяг планети постійно збільшувався за рахунок поглинання часток густої газопилової хмари, а розігрівання досягло такого ступеня, що окремі ділянки її поверхні стали плавитися і виникали очаги магми. Постійно відбувалося виливання гарячої лави з надр, землетруси, вулканічні атомні і термоядерні вибухи струшували планету, із Космосу на земну поверхню неслися потоки метеоритів, із надр землі били отруйні струмені сірководню, виділялися пари сірки, хлору, фтору, вуглецю і водяна пара. Молода атмосфера, що тільки-но почала формуватися, була густо насичена електрикою. Величезної сили урагани і грози лютували на планеті. Потужний шар хмар закривав сонячне світло, атмосфера була насичена пилом. Коли більше 5 мільярдів років тому з атмосфери стали випадати ріденькі опади, вони, ледь діставшись розжареної поверхні землі, миттєво випаровувались. Земна кора почала жолобитись впадинами та узвишшями, де пізніше, коли планета почала вистигати, захлюпали хвилі океанів і виникли материки.
День третій. Бог збирає піднебесну воду в одне місце і являє суходіл. Називає його землею, а зібрані води — морями. Створює рослинність.
Цілком очевидно, третій день відповідає тривалому періоду, що охоплює архейську еру, а також ранній та середній періоди протерозойської ери. Кожна ера тривала приблизно 2 мільярди років, а періоди відповідно — по 600 і 300 мільйонів років.
Коли біля 4,3 млрд. років тому закінчилися процеси формування первинної земної кори, що складалася із базальтів, а також океанів і морів, з’явилися необхідні передумови для зародження життя. В епоху виникнення первинного життя атмосфера і води морів Землі були без кисневими, а сонячне світло не досягало поверхні планети. Можливо, прадавні форми життя були вірусоподібними. Їхні життєві процеси йшли за допомогою тепла, що виділялося з надр Землі, а також радіоактивного та космічного випромінювань. Первинні організми, вірогідно, паразитували на масі органіки, якою було насичене водне середовище. З’явилися бактерії, потім синьо— зелені водорості, здатні жити в умовах гострого дефіциту кисню і сонячної радіації. Вони виявилися здатними виділяти кисень.
Кінець протерозойської ери завершився потужними рухами, що утворювали гори, розростанням материків і загальним підвищенням суходолу. З появою кисню у воді й атмосфері, зароджуються найпростіші комахи, бурхливо розвиваються водорості. Суходіл являв собою плоскогір’я, складені з лавових потоків, над якими здіймалися конуси гігантських вулканів і залишки круглих кратерів, що обрамлені по краях складчастими горами, які руйнувалися водою і вітрами. На дні неглибоких морів з’явилися черви, корали, губки, голкошкірі, морські зірки, молюски, медузи. Відбулася ще одна важлива подія: на Землі різко похолодало.
Тут просто неможливо не зазначити, що у відношенні континентів і океану схожість Божих діянь під час третього дня створення світу і реального етапу історії Землі — ідеальне. Але в Біблії сказано: «І сказав Бог: хай поросте земля зеленню, травою, що сіє сім’я, дерево плодовите, що приносить роду своєму плід, в якому сім’я його на землі. І стало так».
В описові рослинності є і різночитання. Якою була рослинність, у Біблії говориться занадто загальними словами. А вченим відомо, що в девонському періоді палеозойської ери, що тривала 405-345 мільйонів років, з’явилися предки плазунів, примітивні папоротники і хвощі. Це були трав’янисті рослини, а представники деревних порід виникли тільки в кінці девону. Але Біблія використовує поняття «сім’я», «дерево», «плід», з чого будь-який спеціаліст повинен зробити висновок, що маються на увазі вищі голо— і покритосіменні рослини. Перші з них з’явилися в палеозойську еру, другі — в мезозойську, тобто значно пізніше раннього і середнього протерозою. Вони потребували для існування насиченої киснем атмосфери, присутності озонового шару і достатньої сонячної радіації. Тому, треба гадати, не варто сприймати стосовно до Біблії ці терміни буквально. Книга книг — не наукове дослідження, а оповідь про розвиток життя на Землі, досить проста оповідь, зрозуміла людям далекого минулого.
День четвертий. «І сказав Бог: хай будуть світила на тверді небесній, для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років… І створив Бог два світила великі: світило більше, для керування днем, і світило менше, для керуванню ніччю, і зорі».
Четвертий день на думку геолога Анатолія Кузнєцова співпадає з пізнім періодом протерозойської ери, який тривав приблизно 1030 мільйонів років. На цьому етапі атмосфера Землі стає прозорою, земна твердь після тривалого мороку попередніх етапів починає обігріватися променями Сонця, освітлюється світлом Місяця і зірок. Тому алегоричний опис божественного діяння четвертого дня стає цілком природнім і зрозумілим. Бо інакше Богу довелося б — але нащо? — заново створювати Сонце, відокремлювати день (світло) від ночі (пітьми). Адже це діяння було зроблено ним у перший день створення світу.
День п’ятий. Творець населяє моря плазунами і рибами, а землю — птахами. Цей день охоплює палеозойську еру, ранній і середній періоди мезозою. Палеозой тривав 330, а мезозой — 173 мільйони років. Просвітлення атмосфери і її азотно-кисневий склад обумовили еволюційний вибух в розвитку земного життя появою риб, рептилій і птахів. До того життя 3 мільярди років «тупцювалося» на рівні вірусів, бактерій і простих водоростей.
І, нарешті, день шостий. Бог створює худобу, гадів, тварин, а потім — людину[10].
Шостий день відповідає пізньому періоду мезозойської ери і кайнозойській ері, що тривав 67 мільйонів років. В пізньому мезозої у крейдяному періоді зародилися ссавці, а вже потім, в плейстоцині, що тривав 2 мільйони років, з’являється людина.
І тільки на сьомий день «людина розумна» заселила Землю. Тоді, власне, і завершилося біблійне створення світу. Можливо, з цього часу варто починати відлік сьомого біблійного дня, коли Бог «спочивав від усіх справ Своїх».
Зазвичай після такої розповіді вченого-геолога йому задають запитання: яким способом прадавні люди могли описати так точно грандіозну картину створення світу? Описати так, що і через тисячоліття вона знаходить своє підтвердження в історичній геології? Анатолій Кузнєцов відповідає: прадавні нічого не змогли б описати без допомоги Всевишнього. Всі знання, які вражають нас, коли ми читаємо Біблію, були дані вибранцям шляхом прямого одкровення (або, як кажуть сьогодні, контакту) Всевишнього.
Чимало людей гадає, що саме наука в першу чергу підтверджує матеріалістичний погляд на Всесвіт і людину. Але чи відповідає це істині? Якщо звернутися до висловлювань видатних учених останніх кількох століть, то виявиться, що вони ніколи не протиставляли Бога і науку. Бог завжди стояв над Світом, адже створив його. Про це пишуть ті, хто в науці, можливо, «наблизився» до Бога ближче ніж інші: великі дослідники світу Альберт Ейнштейн, Нільс Бор і багато інших. Адже великі фізики старалися збагнути за якими законами влаштований Всесвіт — іншими словами, за якими законами його влаштував Бог? Але досліджують вони це питання звичайно ж не в підручниках для середньої і вищої школи.
Кілька слів про сам матеріалізм. Поняття це досить загальне, розпливчате, кожний вносить у нього свій власний смисл. І мало хто задумується чи знає, що насправді матеріалізм по своїй суті нічим не відрізняється від якої— небудь релігії, тому що в основі його теж лежить віра. Абсолютно незбагненна віра в матерію як єдине джерело всього буття світу і людини.
Отже, матеріалізм — це визнання джерелом нашого життя не Бога, а матерії. Така віра теж має своїх «пророків», вчителів, праведників, свої доктрини, реліквії, «єресі» — буквально все те, що й релігія[11]. Є тільки одна відмінність: релігія дарує людині вічне життя, а матеріалізм позбавляє його.
Але найнебезпечніше в матеріалістичному погляді на світ навіть не це. Віра в матерію як абсолютне джерело буття повністю знищує моральний смисл життя. Матерія байдужа до добра і зла, не може апелювати до вершин духу, ніколи не шукала і не стане шукати ні від кого любові, вірності. Вона не викриває зло, не відкриває смисла життя і не обмежує людську нісенітницю.
Цьому вчить тільки віра в Бога, стремління до духовної досконалості, ляк посмертної покари за гріхи. Щоб збагнути це, досить уявити, яким би був світ, у якому діють виключно матеріалістичні закони і погляди: якщо немає ні доброї волі, ні страху перед Вищою силою, виходить, все дозволено?
Так чому ж ми ще не знищили один одного? Можливо, тому, що наш істинний Творець, істинне Джерело Життя — Бог, одухотворяючи плід у череві матері, дає людині не тільки тіло, але й дух. Не такий, що просто вірить, але який знає правду і про Творця, і про справжнє світо влаштування, про його закони, про добро і зло. Це його голос — голос власного духу, ми вважаємо голосом совісті.
Матеріалізм, як будь-який відхід від істини, властивий нашому розуму, не в змозі заглушити голос духа зовсім. До того ж атеїстичний погляд на світ насправді значно «молодший», як прийнято вважати. У всякому разі, ідолом людської історії він зробився зовсім недавно. В прадавні часи люди поклонялися матерії в окремих її видах: окремо каменю, окремо дереву, золотому тельцю, вогню, зорям, «богам», зробленими власними руками. І тільки дякуючи старанням французьких енциклопедистів ХVIII століття, а потім німецьких натуралістів ХІХ в Західній Європі виникла віра у матерію як останнє джерело добра, мудрості, всіх законів і всієї правди життя.
ДЕ ЖИВЕ БОГ?
Жила-була в маленькому американському містечку Амхерст, штат Масачусетс одна поетеса.
Звали її Емілі Дікінсон.
Єдине, що вміла ця жахливо самотня і в житейському плані по-суті нещаслива — чи невезуча, долею обділена, жінка, — так це творити. Поезії. Писання було смислом перебування її в цьому світі, тож писала вона і писала все своє недовге життя. Але як віршувальницю її не знала не лише Америка, а й навіть найближчі сусіди.
Вона прожила в невідомості, в її бідній біографії подій майже немає. Бо й не було. Мешкала в кімнатці-келії на другому поверсі батькового будинку. У місто вибиралася коли не коли, а згодом і взагалі перестала залишати свою кімнатку, а спілкувалася лише з рідними (іноді через напіввідчинені двері та записочками) і лише декільком адресатам надсилала листи.
Була потайною, нетовариською, некомпанійською, щоб не сказати, відлюдькуватою. Жодна подія, що за її життя вражала Америку, самітницю просто не цікавила, тож і не знайшла відображення в її творчості — поетеса події міста й країни (не кажучи про світ) просто не завбачала.
Вона — жінка, але не спізнала любові чи якогось романтичного захоплення в юності, не знала, як потім писатимуть, любовних сюжетів, що збагатили б її творчість. Бона, як прийнято вважати, жила «життям духу», своїм багатим внутрішнім світом. Нам сьогодні навіть уявити важко таке усамітнення, відсторонення від світу білого, добровільне ув’язнення. Один з тих, хто згодом писатиме про поетесу, назве її «напівстарою дівою, напівцікавим тролем»[12]. «Гостра, рвійна, часто незграбна», вона захоплювалася філософією, релігією та вірою, багато читала, думала і «помирала в кожному своєму вірші». Поетесу заполонювали роздуми про смерть з усіма її тайнами, адже пізнавши загадки смерті, можна пізнати і загадки життя.
Емілі Дікінсон, яка ніколи не була замужем і не мала своєї сім’ї, сьогодні ким тільки не називають: Сафо ХІХ століття, «білою самітницею», відлюдницею, «Амхерстською черницею» тощо. А вона, найзагадковіша поетеса в історії світової літератури, чия тайна досі не розгадана і навряд чи буде коли розгадана, просто писала.
[10] За давньою монгольською легендою, коли Бог створив світ, то спершу зробив людину з душею чорною, як ворон. Потім подумав, що це негарно: з такою душею людина попаде прямцем до пекла. Зламав її, зробив іншу, але з душею білою, як лебідь. Подумав, подумав — знову негарно. Як така людина буде різати баранів? З голоду помре. Знову зламав, а третю зробив з душею, як сорока. Себто чорно-білою. Від неї й пішли всі люди. Звідтоді в одних багато чорного пір’я, в інших — білого. Звідтоді монголи й кажуть: людина, як сорока. Себто чорно-біла.
[11] Атеїзм (безбожництво) — це свого роду теж релігія, коли Бога намагаються замінити політичними діячами, диктаторами тощо, як то спостерігалося в СРСР під час утвердження там комуністичної ідеології на рівні нової віри. Там підійшли до цього з більшовицьким розмахом — у 1932 році Союз войовничих безбожників оголосив, що друга п’ятирічка в СРСР буде п’ятирічкою остаточного знищення релігії.
[12] Троль — в скандинавській міфології — надприродна істота (відьма, карлик, велетень) — часто ворожа людині.