Феномен Фенікса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Курки, як крикнув півень, позводили голови, теж на вигляд розгублені чи вражені, — а тоді заметалися в дворі, тривожно перекрикуючись… Чим більш чорна пляма пожирала сонце і чим темніше ставало у дворі, тим голосніше кудкудакали кури, прямо кричали.

Переполох у дворі тривав доти, доки й не скінчилося затемнення і чорна тінь почала залишати сонце, а в двір повертався звичний білий день. І ще довго кричали курки, а пес сполошено гавкав і дещо боязко притискував під задні ноги хвоста — це вказувало, що йому не по собі…

А я тоді подумав: якщо на собаку та курей так діє затемнення, то що тоді й говорити про людей, особливо про тих, які «далекі від науки». Та ще й забобонні. Тому й виникло повір’я, що під час затемнення сонце хочуть «зжерти» вовкулаки. Очевидно, з точки зору моїх курей і собаки, це й справді було саме так… Ось тільки створити про те передання на відміну від людей, вони не могли…

… Справіку нічого не було, — говорить легенда, — ні Бога (єдиний випадок заперечення в українських легендах правічності Божої), ні людей, ні янголів, не було ні землі, ні неба, а було темно— темно…

То що таке пітьма — знана нам (мовби) і — не знана?

28 лютого 1878 року в Києві народився майбутній художник — довгий час його слава й визнання були навіть скандальними — Казимир Северинович Малевич, засновник власного абстрактного сталю, названого ним хитромудро і не без замаху на заум, супрематизмом. Найбільшого шуму— гаму наробила його знаменита картина «Чорний квадрат», що стала «іконою, яку футуристи пропонують навзамін мадонн і безсоромних венер», — так тоді писали. Картина багатьом бачилась «ніби на прикордонній смузі — між мистецтвом і не мистецтвом, між логікою і алогізмом, буттям і небуттям, між найпростішою простотою і безмежною складністю».

«Чорний квадрат» не має ні верху, ні низу, приблизно одинакові відстані відділяють краї квадрата від вертикальної і горизонтальної ліній рами. Себто на картині зображено чорний квадрат на білому фоні.

Всього лише чорний квадрат і вся в тім картина! Але стільки здійняв він свого часу гаму! А втім, спірки навколо нього не затихли й досі, як не припинилися й різні філософські та мистецтвознавчі дослідження. То в чому естетичний смисл картини Казимира Малевича? Її називали іконою, хоч до іконопису вона не має аніякого відношення. Тим більше, в іконі чорний колір вживається надто рідко, адже ікона — це образ Царства Божого, а Бог «є світ, і нема у Ньому ніякої пітьми». Чорним кольором, як відомо, зображується пекло, це образ загибелі, смерті і взагалі — потойбіччя.

Чорний колір (абсолютно чорний, у якому окрім чорноти — пітьми всепоглинаючої — більше нічого немає), це і є головний герой картини».

(Взагалі, чорноту називають ще зяючим отвором пітьми).

Мистецтвознавці сходились (і сходяться) в одному: стоячи перед «Чорним квадратом» Казимира Малевича, «ми стоїмо перед безоднею — таке відчуття не полишає багатьох з тих, хто дивився на знамениту картину, на її «чорне ніщо». (Це підкреслював і сам художник, заявивши, що на «Чорному квадраті» мистецтво закінчується, що його картина є вершиною і кінцем будь-якого мистецтва).

«Чорний квадрат» (власне, його всепоглинаюча непрониклива пітьма) діє за принципом воронки — затягує погляд глядача всередину чорної безодні, що надто відчувається. Прямо фізично, коли на перший план виходить «логіка темних сил і стихій».

Себто «Чорний квадрат» для автора і його суперматизму є не тільки символом кінця мистецтва, але й узагалі символом кінця життя. (Не забуваймо, після смерті для покійника настає вічна пітьма — така, яка й зображена на картині в «образі» чорного— чорного квадрата.

А відтак, картина Малевича символізує собою ту пітьму, яка була до виникнення світу і Всесвіту (чорне НІЩО) і яка з’явиться в кінці світу і Всесвіту — теж в образі чорного ніщо. Це єдиний істинний смисл, зміст і образ картини Казимира Малевича. До нього ніхто з митців не передавав так загадково і загрозливо таємницю чорноти, пітьми вічної і абсолютної[13].

На означення терміну «пітьма» в українській мові існує ціла низка синонімів: тьма, темрява, темнота, темінь, пітьма, потемки, морок… А втім, це лише ходові і найбільш вживані синоніми, а ще є — багата, ой багата рідна мова! — хоча б безпроглядність, безпросвітність, дрімучість, імла, мраки, мрок, мрява, мрявиця, мряч, мрячня, непроглядність, непроглядь, несвіт, ніч, оморок, пітьма, померк, потемки, темінь, темнина, темність, темнота, темнощі, тьма, тьмавінь, химородь… Та багато інших.

І всі вони означають одне й те ж явище: відсутність світла, пітьму (темноту) в різних її проявах і консистенціях.

А ще ж: абсолютна темрява, безодня ночі, безпросвітна пітьма, безпросвітна темрява, відьм’яча ніч, вселенський морок, глупа ніч, дьогтярна ніч, єгипетська темрява (пітьма), космічний морок, кромішня пітьма (темрява), могильна мла, непроглядна ніч, непроникнена пітьма, печерний морок, теменна темнота (темрява), темна ніч, темна темінь, темна темнота, темна темрява, царство темноти, чорна імлавінь, чорний морок…

Приповідка: світу Божого не видно.

І всі ці слова, повторюємо, означають темряву (пітьму), тобто — відсутність світла, освітлення, темний простір.

Антиподом темряви, його антагоністом виступає світ (всесвіт), іншосвіт, іншосвіття, мир, білий світ, Божий світ, Новий світ, Старий світ. А ще — світанок, світило — небесне тіло, яке випромінює світло.

Світло — промениста енергія, що випромінюється яким-небудь тілом, — сприймається зором і робить видимим навколишнє. Світло виступає в багатьох значеннях. Одне з них — те, що робить ясним, зрозумілим навколишній світ, те, що робить радісним, щасливим життя. Звичайне біле світло — це набір електромагнітних хвиль, що мають різну довжину і коливаються в різних площинах.

Всі ми в цьому світі світлолюби (а не тільки світлолюбні рослини) і любимо все, що світлоносне і уникаємо всього, що є світлонепроникним, себто чорним, темним…

Ми світло називаємо лагідно і ласкаво: світленько… («Сонечко встало, прокинулось ясне, Грає вогнем, променіє І по степу розлива своє світленько красне…» — Леся Українка).

Отож, пара ця — світло-темрява — антагоністи. Непримиренна суперечність. Ба, навіть споконвічна ворожість. Протилежність, яка ніколи не дійде згоди. Як і добро та зло.

Світло вічно воює з пітьмою, знищує її (своєю появою, бодай іноді й тимчасово), темрява вічно воює зі світлом, адже там, де вона з’являється, світло зникає і настає пітьма.

Обоє вони присутні у світі (Всесвіті) і ні те не може перемогти суперника, ні те — того…

Без ночі (пітьми) все живе може існувати, хоч і відчуватиме деяку незручність, не комфортність. Без пітьми жити можна, і дуже навіть добре. А з часом звикнувши, забудеш, що колись була така субстанція, як пітьма.

Без світла може існувати (і — існує) лише пітьма. Це головна умова її існування. Світ же не буде існувати у вічній пітьмі. Світ може існувати лише завдяки світлу, що його дає нам Сонце. Тому світло є вирішальним, визначальним для існування світу і Всесвіту, наріжним каменем, основою основ. Без нього у світі запанує глуха, мертва, могильна, кромішня, непроглядна темна темрява, зловісне царство темноти.

Абсолютна пітьма. (Є, виявляється, і така). Страшна темрява.

Є, є, виявляється і така — страшна пітьма (темнота).

[13] В жовтні 1983 року, близько 23.45 одна москвичка побачила в небі біля Місяця чорний квадрат, його видно було в хмарах, підсвічених рожевим світлом. Розміри його приблизно рівні двом місячним дискам. Квадрат якийсь час зберігався незмінним, не дивлячись на те, що хмари навколо були в русі. Дійшовши до кордонів квадрата, вони безслідно розчинялися. Зірок в чорному квадраті не було видно. Хвилин через десять чорний квадрат зруйнувався, а рожеве світло зникло.