— А Пуаре? — спитав Б'яншон.
— О, Пуаре позуватиме, як Пуаре. Це буде бог садів, — вигукнув Вотрен. — Адже його ім'я походить від груші[118].
— Гнилички! — підказав Б'яншон.
— Все це дурниці, — зауважила пані Воке, — краще б ви нас почастували вашим бордо, адже я бачу пляшечку, що висунула свого носика. Вино підтримає ваш веселий настрій, до того ж це корисно для шлунка.
— Панове, — мовив Вотрен, — пані президентка закликає нас до порядку. Пані Кутюр і мадмуазель Вікторина пробачать нам наші легковажні слівця, але пощадіть невинність батечка Горіо. Пропоную вам маленьку пляшкораму бордоського вина; ім'я Лафіта[119] надає йому ще більшої слави — прошу не вважати це за політичний натяк. Гей ти, опудало, — сказав він, глянувши на Крістофа, який, проте, не зрушив з місця. — Сюди, Крістофе! Хіба ти не знаєш свого імені? Опудало, неси сюди випивку!
— Ось, пане, — сказав Крістоф, подаючи йому пляшку.
Наповнивши склянки Ежена та батька Горіо, Вотрен повільно налив і собі кілька крапель; він куштував вино язиком, поки сусіди пили своє, і раптом скривився:
— Ах чорт, тхне корком. Візьми це собі, Крістофе, і принеси нам інше, ти знаєш, там праворуч. Нас шістнадцятеро, неси вісім пляшок.
— Ну, коли ви так розщедрились, — сказав художник, — ставлю сотню каштанів.
— Хо! Хо!
— Еге!
— Брр!
Вигуки пансіонерів лунали звідусіль, наче лускання ракети.
— Ану, матусю Воке, ставте дві пляшечки шампанського! — гукнув Вотрен.
— Отакої! Може, ви ще схочете, щоб я віддала вам і весь свій будинок? Дві пляшки шампанського! Та це ж коштує двадцять франків. У мене не такі заробітки. Ні! Проте якщо пан Ежен заплатить за шампанське, то я почастую наливкою.
— Від її наливки проносить, як від рицини, — сказав тихенько студент-медик.
— Мовчи, Б'яншоне, — вигукнув Растіньяк, — я не можу чути про рицину, мені з душі верне. Згода, я плачу за шампанське! — додав студент.
— Сільвіє, — мовила пані Воке, — подайте печиво й пиріжечки.
— Ваші пиріжечки вже мохом поросли, вони в рот не лізуть, — сказав Вотрен, — а печиво несіть.
Через хвилину бордо обійшло всіх. Товариство повеселіло й пожвавішало. Лунав гучний регіт, вихоплювались вигуки, схожі на голоси різних тварин. Музейний службовець спробував відтворити звичайний у Парижі вуличний вигук, схожий на нявкання закоханого кота, і негайно вісім голосів по черзі проревли:
— Ножі гострити!
— Насіння для пташок!
— Трубочки з вершками, пані, трубочки з вершками!
— Латаю каструлі!
— Устриці, свіжі устриці!
— Купую одяг, капелюхи, старі краватки!
— Вишень, кому солодких вишень!
— Парасольки, парасольки!
Пальма першості припала Б'яншонові, коли він гугнявим голосом вигукнув:
— Вибивачки — вибивати одяг і жінок!
[118] Роіre (фр.) — груша.
[119] …бордоського вина; ім'я Лафіта надає йому ще більшої слави… — Гра слів: лафіт — сорт бордоського вина; Жан Лафіт — паризький банкір, політичний лідер фінансової буржуазії.