— Нехай заспокоїться, — сказав Головнін. — Ми не збираємось нападати на їхнє селище.
Настрій офіцера несподівано змінився. Він вирішив не виявляти страху. Удаючи гостинного господаря, він запросив капітана до свого вкритого плетеними матами куреня, відклав набік обидві шаблі, зняв пояс… Моторний денщик уніс велику жаровню і посудину з рисовою горілкою — саке… Тепер японський офіцер став зовсім приязним і торохтів без угаву, не бентежачись тим, що курілець Олексій не встигав перекладати його слова.
— Дров нема, вода нема, — сказав Олексій. — Начальник казав — нема… Треба бути обережним, мій начальник…
Головнін обернувся до Олексія:
— Ти гадаєш, він щось замишляє?
Олексій дивився розгублено.
— Так, він є поганий…
За кілька хвилин Головнін підвівся з мати і подякував офіцерові:
— Час пізній. Мені пора на корабель.
Японець не приховував жалю. Він усе кланявся й усміхався, але очі його, маленькі, чорні, бистрі, не брехали: в них затаїлись жорстокість і злість.
— Мені дуже шкода, — прощаючись, сказав йому Головнін, — що, бувши таким гостинним, ви все ж не змогли забезпечити нас дровами й прісною водою. Нам доведеться пошукати іншу підхожу бухту…
Він не був певен, що Олексій точно переклав ці слова. Однак японець зрозумів і спитав занепокоєно:
— Куди ви збираєтесь іти?
— Шукати потрібну нам бухту.
— Вам треба йти в Урбітч, — сказав японець. — Це на західному березі острова. Там є і вода, і дрова, і магазини…
Перекладаючи його пораду, Олексій додав:
— Там є багато солдатів японі… Так, він є поганий…
Уже в шлюпці, повертаючись на «Диану», Новицький спитав:
— Вам сподобалась японська гостинність?
Головнін з посмішкою оглянувся на берег:
— Ще як! Щирості — ані ріски. Самісінька хитрість та страх… А втім, для нас найголовніше, щоб вони не знали, чого ми насправді сюди прибули. Нітрохи не сумніваюсь, що вони зробили б усе можливе, аби тільки перешкодити нашій роботі. Дуже недовірливий суб’єкт! Усе випитував у мене, чого ми приїхали…
— Я чув, — мовив Новицький.
Капітан глянув на нього здивовано:
— Це ж як, — бувши за півсотні сажнів від куреня?
— В тому курені, а по-нашому, по-сибірському; в бараборі, є з боку узгір’я чимала діра. От біля цієї діри я й стояв… Їхніх вартових не легко було обдурити…
Капітан нахмурив брови і уважно глянув на штурманського помічника:
— Такого завдання ви від мене не діставали…
Новицький немовби зніяковів:
— Може, ви не помітили, Василю Михайловичу, бо були зайняті, що самурай цей, крім двох шабель, мав ще кинджал? Він стирчав за шовковим поясом, під халатом, — ручка ледь помітно випиналась… І в барборі він шаблі відклав набік, а кинджал лишив у себе… Бачу, ластиться до вас, усе хоче близенько бути, полу халата загортає і намацує ручку… Тут я весь час пильнував. З рушниці я стріляю, як ви знаєте, без промаху: один лише рух його зрадницький, — враз би припечатав. Ви ж то не помітили кинджала, Василю Михайловичу…
— Чому ви так думаєте? — спокійно спитав Головнін. — Ні, кинджал я добре бачив…