Моряк з «Дианы»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Багато плати!.. Дуже багато наша плати…

Другого дня японці все ж дали відповідь, виставивши діжку на тому самому місці. У діжку вони поклали писаний ієрогліфами лист та дві мудровані картинки; листа ніхто на шлюпі не зміг прочитати, а над картинками і Головнін, і Рікорд довго морочилися, висловлюючи різні попущення, та так і не зійшлись остаточно думками про те, який смисл цього «живопису».

Ясно було одне: японці відмовлялися будь-чим допомогти команді «Дианы». Залишалось покласти надії тільки на себе. До речі, хтось із матросів помітив на правому березі гавані гирло невеликої річечки. Капітан і послав туди по прісну воду загін озброєних матросів з лейтенантом Рудаковим. Пильно стежачи з фортечного валу за роботою моряків, японці не чинили перешкод. Більш того, незабаром вони прислали парламентера.

Це був курілець, літній чоловік, дуже худий і бідно вдягнений. Ішов він повільно, сторожко, щомить озираючись на всі боки, наче боявся засідки, і, як прикриття, тримав перед собою дерев’яний хрест… Рудаков пошкодував, що цим разом не взяв з собою перекладача Олексія. Навіть подарунки не розвіяли страху парламентера, — як видно, у фортеці йому натуркали щось дике про російських моряків. Рудаков зрозумів все-таки, що японський начальник згоден зустрітися з капітаном шлюпа на човнах, при умові рівної охорони з обох сторін.

Цього разу японці виставили діжку зовсім близько від фортеці. Головнін гадав, що зустріч і має відбутись біля цього знака. Шлюпка одчалила від «Дианы» і йшла в напрямі до фортеці, проте японці не виходили назустріч. Усе це починало скидатися на дурну, знущальну гру. А може, тут було гірше за знущальні вибрики? Може, вони знову пробували затягти капітанську шлюпку під вогонь батарей?

Головнін наказав повертатися. З фортечного валу японці махали йому віялами. Що це означало? Глузливе побажання доброго плавання? Ні, з глибокого єрика, врізаного в берег, вихопився великий човен і рушив до шлюпки Головніна… Перекладач Олексій боязко мовив:

— Дуже багато солдатів є їх човен! Наших люди зовсім мало…

Хтось із матросів відповів йому безтурботно:

— Хіба це багато? Тільки втроє більше, ніж нас… А до того ми озброєні, — отже, не страшно!

На японському човні теж був перекладач-курілець. Він сидів у ногах в чиновника, вбраного у квітчастий халат. Ще здаля курілець прокричав кілька слів, і Олексій, помітно здивований, сказав, що японці перепрошують за обстріл капітанської шлюпки, що вони побоювались нападу.

Малі судна зблизились, і чиновник устав, весь подавшись уперед, повільно, церемонно піднісши ліву руку до лоба.

Головнін кивнув Олексієві:

— Скажи їм, Олексію Максимовичу, що вони даремно нас побоювались. На кожний їхній постріл ми могли б відповісти десятком пострілів, але ми не хочемо ні ворожнечі, ні жертв.

Японець знову вклонився: о, так, тепер вони розуміють свою помилку і ладні подати російським морякам, всіляку допомогу. Які ж продукти потрібні російському капітанові? Рис? Залюбки! Риба й зелень? Звичайно ж, залюбки! І чи варто торгуватися за ціну? Нехай російський капітан зійде на берег і про все домовиться з начальником фортеці.

Олексій переклав ці слова, а матрос Григорій Васильєв похитав головою і мовив роздумливо:

— Може, пастка? Дуже вони причепливі й хитромудрі…

— Еге, може бути, — сказав Головнін. — Скажи йому, Олексію, що на берег я приїду завтра. «Диана» наблизиться до їхньої фортеці, і я зійду на берег.

Перекладачі-курільці багато розмовляли про щось своє, — як виявилось, вони були давні приятелі, а цей новий службовий обов’язок ще не призвичаїлись виконувати. Зрештою, Олексій довів, що він не такий уже простак. Він устиг розпитати приятеля про становище у фортеці й селищі. Коли повертались до шлюпа, він розповів Головніну, що японці гаки й справді стріляли з гармат від страху; вночі вони відіслали у глиб острова, в гори, найдорожчі свої товари, а вранці, повернувшись додому, були вражені, побачивши цінні речі, залишені росіянами за взяту рибу.

— Японі приїхав у чужий дім, — сказав Олексій. — Дуже бояться вони руський хазяїн!

Друга зустріч з японцями відбулась несподівано. Раненько-вранці матроси «Дианы» наливали водою в річковому гирлі дві-три останні бочки, коли від фортеці відійшов човен, цим разом з небагатьма людьми. Вони кинули на воду вже знайому діжку, а самі квапливо погребли до берега. Чимало здивувались і капітан, і матроси, знайшовши в діжці усі речі, залишені японцям за рибу.

— Мабуть, мало? — спитав Головнін в Олексія.

Той замахав руками.

— Ні, багато!.. Дуже… дуже!

Все ж капітан наказав подати згорток і поклав у діжку кілька шовкових ост-індських хусток, долучивши до них іще жменю піастрів. Японці уважно стежили з берега за кожним його рухом. Зрозумівши, що шлюпка повертається до «Дианы», вони замахали білими віялами, а декотрі повибігали на галечний укіс, знаками запрошуючи моряків причалити.

— Сховати зброю під парусину, — наказав Головнін, — Тільки сховати так, щоб за секунду вона могла бути в руках… На берег зі мною зійдуть перекладач і ти, Васильєв. Іншим лишатися на шлюпці. Японців до шлюпки не підпускати. Слухати кожне моє слово…

— Як же ви рискуєте, капітане? — майже злякано спитав матрос першої статті Макаров. — Життям рискуєте… Адже їх ба скільки! І всі в залізі з ніг до голови, а в нас самі шаблі…

— В мене шість пістолетів розкладено по кишенях, — посміхнувся капітан. — Та й вас на шлюпці троє лишається, — чи це ж не сила?..

Шлюпка з-розгону увігналася в гравій, і капітан перший зійшов на укіс. Назустріч йому вийшла група японців, — усі в блискучих панцирах, з кинджалами на поясах, кожен з двома шаблями.

— Що це значить? — спитав капітан, відповівши на привітання офіцера. — Ви повертаєте нам нашу плату за продукти?

Смуглий, сухорлявий офіцер з випнутими довгими зубами присів і розставив руки: