П’ятою виявилася вульгарна спритна особа, вона не затрималася, разом із нею зникнув молодий чоловік; нахлібниця не на жарт зайнялася східною медитацією — і теж утратила сон. Немов сніг на голову впала зненацька неждана весна, у кухні відвологли стіни. Довелося клопотатися, роздобувати й нашвидку шкребти-білити. Заразом облицювання зробили і млявоточний кран зцілили. До облицювання — прості зручні меблі, не в панчоху ж складати; кухонний куточок, гарна назва, вона чи то вже в моді, чи то ще ні, але ж не в моді щастя. Вона з досадою прикусила губу, раптом усвідомивши двозначність сказаного. Поміняй же скатертину, вже пора. Це так чудово, що ми знову вдвох — наш зв’язок скріплений небесами. Найкраще — кагор; а для гостей прибережемо наливочку літню. Куди ж наш негідник подівся? весь ремонт на собі витягнули рабині. А завершимо — моментально з’явиться, я їх знаю; ох, знаєш ти, та що ти можеш знати у свої літа? Знаю! ми — дві премудрі старушенції!
Заявила і зовсім розвеселилася: старушенції! Дивлячись на її настирливий сміх, вона раптом відчула, — що здатна вдарити подругу. На подяку за постійне місце проживання. Утім, господиня теж уже завелася. Через триклятущу квартиру канули найкращі літа… хоч би коштами посприяв чи заступника свого прислав, змій. Не забути йому в рахунку представити. Це собі на довгу пам’ять; а тепер — геть із голови! Не втрачай гумору, люба, у нас свято, і я маю зробити малюсіньке зауваження: нашому житлу не личить ненормативна лексика, хіба не так?
Вони лихословили і весело сміялися — дві безтурботні райські пташки, умовно засуджені за бажання свої грішні на безтермінове володіння величезною великопанською квартирою, яку вони затято називали домом. Називали всупереч тій прикрій обставині, що будинок, немов океанський лайнер, був розділений переділками на автономні непотоплювані відсіки. Того каштанового вечора всі опівнічні злочинні думки підлягали амністії й потішно кружляли у димі дорогих сигарет, у трепеті свічі, у голосі Джин, яка благає бога, що завернув до неї на вогник: ледве чутна вона в тріскотінні перешкод, проте — іскряться сльози на віях, нам теж простять, блюз, дихання на щоці, захват, гаряче як… обійми мене…
Вони шепотіли одна одній те, що самі мріяли почути. Прийдешнє — летючий гігант. Воно зобов’язане ввійти у них, і тоді вони обновлять покриви. Воно примхливе і непорушне. Вони переберуть речі, викинуть мотлох, розмістять усе по-іншому і тоді почнуть жити. Тоді.
3
А тим часом уже повелися карти, однакові нерозрізнювані прямокутники, що оживають одразу ж після того, як їх вибрали, і безпомилково упізнавані зі звороту. Він, звичайно ж, з’явився, сказати йому нічого, вони сприйняли це як належне. Безліч комбінацій для трьох вдумливих людей, безліч спогадів, щасливих знахідок, неймовірних поєднань. Лимончик підтягнувся й перетворився на ніжне красиве деревце. Дві дами, дві господині дому (одна з них справжня) прийняли на постій роздуту, ширшу ніж довшу вульгарну особу, вона притихла і багато чого принесла за собою — все-таки літо закінчилося, зима на носі. Та й пара рук до речі. Але, от дивно, відтоді роботи тільки додавалося й додавалося.
Догоряла осінь, молодий чоловік знову відбував ночі на хазяйській половині, де було прохолодніше і трішечки шумніше внаслідок частих вібрацій, що долинали з глибин і надр. «Випробовують нас», казала нахлібниця, осудливо звівши брову: хто б міг подумати, саму землю-матінку хочуть звести, розпатрати її на нафту, на кольоровий прокат, на нікому не потрібне паскудство трансуранове. Ну справжнісінькі тобі пітекантропи. Молодий чоловік, забуваючи кивати, сонно витріщався, поривався слово вставити, але слова йому більше не давали. Сперечатися взагалі-то нікому не хотілося, до того ж після телевізора придбали стереопрогравач і дюжину платівок апрелєвського заводу.
Народився хлопчик. Жахливий вийшов скандал, з биттям посуду, з лементом і неймовірними фразеологізмами, він знайшов її на трамвайній колії — сиділа на рейках у чому вибігла й неголосно однотонно вила, допомагаючи виттю своєму тремтінням підборіддя і посмикуванням плечей. Червоні, майже чорні в ранніх зимових сутінках струмочки з рота — серце в п’яти пішло; але тут, звідки не взялися, зійшли над ними трамвайні вогні (все одне до одного, а коли треба, не дочекаєшся), і тоді він, під знущальний подзвін, заліпив їй кілька ляпасів, з тих, що запам’ятовуються: на все життя, до самої могили, це виявилося всього лише розмазаною помадою, помадою і легкими подряпинами, рубцями на пергаменті ляпасів. Додому вона йшла хоч і без жодного бажання, але й без примусу. Майстерний макіяж приховав усі сліди; трохи затісно стало, але друга господиня змирилася й тихою тінню сновигала біля плити — ніхто не довіряв її показушній смиренності, раптовому мовчанню і загальмованості рухів. Особа, вбачаючи в лагідності хитрий розрахунок і горду підступність, спритно остерігалася психотропних її пиріжків і виходила зі становища, зачиняючись у коморі для поїдання сирих нітратів. Її фігура ставала нормальною.
Незабаром — рік минув чи два — узяв та й зник старожил, колишній господар. Можливо, він помер чи потрапив кудись унаслідок загальної перестарілості думок. Особа, одначе, запевняла, начебто дідусь клюнув на отруйну принаду однієї із шиванутих секс-громад. Господиня, не бажаючи чути у своєму домі дурниць і гидоти, справедливо гадала, що господар просто кимсь захопився або ж прийняв постриг. Його, бідолаху, надто легко обкрутити: адже він завжди був такий мовчазний і нерухомий. Вона знову не спала цілу ніч, піднялася дуже рано, віддала необхідні розпорядження, зібралася і востаннє залишила дім. Щонайвостанніше.
Її не було мало не тиждень. Повернулася й принесла нові платівки та невелику шкіряну валізку темно-коричневого кольору — стару, обдерту всю, з дерев’яною ручкою, з поважного віку іржею, що в’їлася в подряпини кутників, товчену-перетовчену. Тепер таких не роблять, пояснила вона. Ніхто її не запитував про причину, а валізка була на замку, тому всі полегшено зітхнули, коли одного прекрасного вечора (стояла прозора, в димах і дрімоті, у синяві й золоті, у гаморі бульварів і гудінні бджіл над квітучими скверами, надзвичайно здорова і привітна осінь) господиня, пововтузившись за зачиненими дверима, з’явилася у всій пишноті ретельно підігнаної вихідної колекції.
Вона розщедрилася на витриманий коньяк, з істинно французькою етикеткою, котрий ширив дорогий аромат, а потім, під мужню млосність «Юрая Хіп», велично випливла з-поміж кришталю та хризантем і буденним голосом сповістила їх про своє заміжжя. Вечір минув у щасливому вереску і сльозах.
Неодноразово заходив до них чоловік, у сімдесят п’ятому і ще, здається, у сімдесят восьмому, саме малюка стали поволеньки до школи наближати, літери та книжечки, він же довго мовчав, і всі непокоїлися, крім другої господині, яка й сама мовчала котрий уже рік; настільки твердо вона мовчала, що вже й забулися якось джерела мовчання її прапороносного. Вона (і ніхто більше не смів називати її нахлібницею, ні подумки, ні поза очі) прислухалася до його безмовних слів, торкалася до нього, розшукувала і приносила в його дитячу кімнату (колишня панська опочивальня) загублені іграшки, безмовно виконувала його примхи, і з усього було видно, що друга господиня пречудово розуміла хлопчика; та що ти, він пустує не зі зла, діти є діти, їм що мамка ненормальна нашепче, те й повторюють вони, безневинні злочинці, неслухняні володарі домашнього вогнища.
Чоловік господині, чи то капітан, чи то лісник, навідувався солідно — днів на три. Забивав холодильники харчами, ощасливлював усіх дорогим ширужитком і тут же, виконавши священний обов’язок, впадав у сонливе заціпеніння, знову оживляючись лише пізнього вечора, коли тасувалася колода і здиралася фольга з прохолодного горлечка. Господиня ні в чому не відмовляла йому, та й гріх відмовити такій позитивній, доброзичливій, урівноваженій людині. «Не людині, а чоловікові!», виправляла вона себе, бентежачись, почуваючи прикрість і погано відображаючись у дзеркалі. Лимонне дерево, намагаючись вистрибнути з діжки, трепетало на протязі спітнілим чутливим листям. Рибки хороводилися перед капітаном, як блудливі новобранці. Добрі стояли часи!
Відомо, що миттєвість не здатна ні зупинитися, ні затриматись — але іноді, у виняткових випадках, вона поширює на наступні миті, які наступають на п’яти, утверджену нею рівновагу, породжуючи вихор, який не піддається руйнації. Гостинний час настав, гості йшли до них на нерест і вручали зненацька приємні дрібнички, які ні до чого не зобов’язували; гості завжди безпомилково відчувають лад і достатки, їх не заманиш куди-будь. Турбувало єдине: дні народження стали надто частими. Господиням нашим, безумовно, ще не виповнилося стільки, скільки набігло за паспортами.
Двері стали відчинятися навстіж, ніхто більше не боявся протягів, багряна хмара на півнеба тихо перетиналася з фіалковим обрієм, дивні на вигляд люди дедалі частіше з’являлися на вулицях. Усі були при ділі. Молодий чоловік, який нещодавно перестав бути молодим, але ще про це не довідався, щоранку на службу їздив, а дружина його, яку одного разу спільно обтесали і навіть, з огляду на її темне минуле, заново немовби створили із небуття, мило усміхалася старушенціям — які старушенції, боже, хай тільки спробує ця тварюка вголос сказати, я не знаю що зроблю, я її викину знову на вулицю, нехай смітники обживає, і дитину заберу! Хай знає: не віддам, він уже наш, хлопчик-мізинчик, кровиночка моя, — кричали німі безбарвні очі.
Та чого вона біситься. Ото заїло: зачула щось, як завжди. Господиня собі займалася рукоділлям, киваючи у відповідь думкам подруги, упіввуха слухала «Аббу», обчислювала суму надходжень від капітана, який, як вона здогадувалася, насправді й лісником зроду-віку не був. Господиня вже навчилася чекати: головне в очікуванні — не зациклюватися на самому процесі, а влаштовувати собі приємні й корисні розваги. Чужі справи влаштовувати, власні заміжжя, книги купувати на майбутнє. Англійці приватизували державну компанію, їй до дрожу захотілося приватизувати весь будинок, незважаючи на сумну відсутність Англії навколо нього. Але ж це щось новеньке, — заявила вона прийдешностям, які дрімали у ній, — у мені визрівають далекі від наших ідеалів амбіції. Таких прагнень раніше не було. Раніше.
4
Одного разу вона піддалася домаганням молодого чоловіка, і в домі з’явився магнітофон та безліч усіляких записів, нових і старих. — Наскільки різноманітний світ! — подумала вона. А в суботу постукав у двері молоденький безвусий хлопчик, назвався Юрою і забажав увійти. Спершу не впускали, але побачила його друга господиня, на лиці змінилася, випрямилася по-молодому і поглянула феєю. Вона забрала хлопця до себе. Юра ледь знітився під допитливими привітаннями домашніх, але скутості в ньому не відчувалося. З юним Павлусем він одразу ж знайшов спільну військово-морську мову, і, дивлячись на їхню вовтузню, ставало зрозуміло, що хлопчина простий, сміхотливий, умілий і самостійний. Від того дня друга господиня заговорила, і ніхто не здивувався завершенню її обітниці.
У домі звучав модний магнітоальбом «Распутін». Сонячні негритянки пропонували танцювати і не перейматися дрібницями. Юра взявся відновлювати столярку. Громаддя його планів затягло молодого чоловіка, який утратив молодість, в неусмішливу задуму. Уранці сталася бійка, перша в осяжній історії будинку і, безумовно, остання. Не зовсім молодий чоловік зазнав огидної поразки; переможець виглядав здивованим і, здавалося, ледве стримував сльози. Навряд чи через біль у вилиці. У такому віці ниюча частина тіла, за одним-єдиним винятком, не має жодного значення, а от слова мають здатність приживатися і давати паростки. — У фазі первинного осягання світу людина, серед інших забобонів, має віру в предвічність, у творчу та руйнівну сили слів, — думала господиня, обходячись при цьому без слів узагалі і жваво наводячи лад у приміщенні.
Примирення, спроба все забути, надмірне застілля на Першотравень, новий скандал, перекинутий стіл, зіпсутий килим, вигнання з раю. — Цього разу наш кобеліно до решти осатанів, — меланхолійно зауважила друга господиня, і тоді особа, пробурмотівши чергове «джешкода», притихла і взялася пакувати найнеобхідніше.
Літній чоловік з дружинищею, що вгризалася в печінки, і пхинькаючим третьокласником зникли серед ночі, у напрямку прописки і тарганів; колесо перемін крутанулося знову, а Юрко не міг більше залишатися, до дня Перемоги належало йому прибути на присягу в морозяний Мургадан, його шлях було визначено, його батоги і пряники вже чекали на жертву — і в будинку стало тихо як ніколи. Вона забігала до них ще якийсь час, за речами і просто так, побалакати, однак улестити другу господиню їй не вдалося. Щоправда, відвоювати дитину так і не змогли, незважаючи на велике досьє і неспростовну, розумно скомпоновану фактографію. Можливо, причиною для цього стала недосконалість законодавства, можливо — підступи жадібних суддів і підлість сусідів. Вони зрозуміли, що втратили Павлика, і дуже швидко виявили корінь зла. Коли їм зачитали протокол опитування свідків, вони натиснули на всі пружини, щоби свідки врешті-решт забралися з будинку. Вони віддали всю енергію, вклали чималі кошти, використовували потрібні зв’язки, їм принесли в помешкання апробовану ікону, група хуліганів-старшокласників на їх замовлення розпочала щонічний терор, у різні інстанції полетіли емоційні листи, і — треба ж такого! — терпіння та воля перемогли. Чи то в цидулках тих містилися правильні здогади, чи то новий Генеральний установив правильний курс, чи ще щось скоїлося у сфері нерухомих світил, але перегородки було знято, сходи перекладено, віконниці обшито даховим залізом. Знову заявився псевдокапітан, пожив у них якийсь час, допоміг довести інтер’єр до кондиції — і зник. Поспіхом і мовчки вибіг геть; вони й не знали, чому приписати цю зміну.
Невдовзі і Юрко на побивку до них вибрався, він засмутив звісткою про наречену й квартиру десь бозна-де, у Тиксоні чи Урильську. Вона провела його і, повернувшись додому, злягла.
— Нічого страшного, не можна так економити, час вам і собі догодити, треба вводити до раціону мікроелементи, якомога більше вітамінів, люба моя, мені й самій важко, стільки викликів, стільки сходів, вулиці брудні, за порядком ніхто тепер не стежить, на вітамінах тільки і тримаюся, ноги гудуть і з нервами не завжди добре; чарочка-друга, знаєте, вечерком, гострого не треба і жирного теж, у чоловіків інші проблеми, які там у них проблеми, у пустодзвонів, а нам із вами нерви берегти — понад усе… У вас тут мило. Це добрий засіб, німецький, жодних протипоказань, скільки кімнат, цілком європейський будинок. А дерево! Це ж чудово, це екологія, сприятливий мікроклімат, відчуття вишуканості, от тільки світла можна додати, кличте мене просто Сімою, неодмінно навідаюся, щонайчарівніші мої, як можна було не знати вас стільки років.
Вічні рибки витріщалися на білий халат, шелестіли від різких жестів лимонні зарості, і солодко було думати, що тепер дім повністю наш. Він — їхня підкорена вершина, ніде не знайти їм кращого.
Жодного разу ніхто з них, ні перша, ні друга, не залишали відтоді завойованого дому. Вони в’яжуть і балакають, пишуть трактати. Адже в них є телевізор і магнітофон з італійцями, з «Аквариумом» і «Воскресеньем», у них є все необхідне для ведення господарства, хоча саме господарства і немає. Та й не треба його. Клопотів нам бракувало. Зате книг дедалі більше, дедалі більше цікавих справ. Не хочеться і не треба виходити назовні. Десь у темному світі розчинився, пропав Павло, а також названий на його честь хлопчик; разом зі своїми необтесаними батьками кочує він цегляними джунглями; ще не все втрачено. Вона намагалася згадати своїх синів. Наскільки дивно прийшов на світ старший — не заподіявши їй очікуваних мук. Перейми почалися після того, як вона жбурнула просто з вікна палати принесеною шоколадкою в татуся ненаглядного, у Павлуся-старшого. Знайшов час для гостинців, дурна голова… відразу на замовлення… він за обома упадав, цаписько, а були вони дівками хоч куди, дурепами вони з Віркою були, гордими були кицьками, він увивався, і виявилося раптом, що даремно, і немає особливого сенсу вибирати, і немає потреби бути суперницями; самі винні, собі ж можна зізнатися… Вона все запам’ятала, рішучість свою, здивування і дивну байдужість після коротких лютих ридань; відтоді вони нерозлучні. Вірка, звісно, молодша і більш непоступлива, це їх розпалює… Дружина його, Насточка, ще молодша, донині нам надзвонює, ділиться і пропонує, от би її разок у наш казан, мавпусеньку, — посміхнулася вона, — а навіщо? було та й загуло, навіть пригадувати нецікаво.
Інша річ молодшенький: вона геть-чисто забула обставини його народження. Але знала, що його матір’ю зробили іншу, чужу і нікому не відому особу. Злі сили втрутилися в долю. Марс у Водолії.
Він радив їй позбутися. Наполягав навіть. Вона ніколи його не любила, хоча визнавала за ним певні достоїнства. Біляве сумовите щуреня. Вона не змогла б його послухатися, адже вона завжди самостійно ткала свою павутину, нікого не підпускала до своїх справжніх намірів, у тому й сила її. Не біда, що діти випурхнули з гнізда: вона заслужила спокою і цю багатокімнатну фортецю.
Цікаво все-таки, от Вірку все оминуло, і що ж? Сидить, у собі впевнена і навіть приваблива, пір’ячко чистить. Заміжня, без жодного ґанджу… гостра заздрість, що почалась із нелогічного, кимось колись викликаного жалю до себе, перехоплювала подих. Сидить біля вогню, нігті полірує, стервоза. Телефонний диск перед нею, як поле лототрону. Регулярно дзвонить їй капітан-лісник-утікач, причини його дзвінків найнесподіваніші: то краби, то політика, а одного разу, не впізнавши голос, він освідчився їй у коханні, і вона з огидою пожбурила трубку, після чого ще кілька разів у самому зародку гасила настирливу міжміську трель, доки Вірка не випливла голяка з ванної. Мокрі сліди, зів’яла врода. Задушила б, раз і назавжди. Назавжди.
5
Вона старанно вивчає астрологію і відьомство у роздруківках. Комп’ютера б купити (на Заході, кажуть, є такі, настільні). Їм шлють телеграми, роблять візити, допомагають, не питаючи дозволу. У дворі перебудова. Все зносять і розвалюють. Вони уважно слухають вождя. Вони сподіваються разом із усіма. Зміни, зміни… Заходять у будинок різні люди: приятельки, чоловіки, діти, ділові знайомі, неділові знайомі, незнайомці всілякі. Стрепенулися, замовили охоронну систему (порадили їм). Надійні металеві двері не впускають жебрачок, алкашів та агентів Держстраху.