Апгрейд для Всесвіту: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Владислав Билінський

АПГРЕЙД ДЛЯ ВСЕСВІТУ

Оповідання

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

АПГРЕЙД ДЛЯ ВСЕСВІТУ

Вступне слово Ремонтника кодів

Кожна людина — зародок Всесвіту. Реінкарнаційне колесо мчить до Великого Вибуху, який розкидає насіння світів по космічній цілині. Людина однаково не здатна осягнути вічність, закладену в його хромосомах, — і безконечність споконвічної мови, яку^силкуються передати недолугі людські слова: дитина, дивуючись світу, креслить на аркуші паперу якісь закарлючки; вірний пес, страждаючи, хоче щиросердо поговорити з господарем.

Але людині дозволено бачити приховане, розуміти недовисловлене, пам’ятати неіснуюче. Людина народжує Споглядача, Товкмача, Літописця.

Світ без Споглядача — закрита книга.

Світ без Товкмача — без мети блукає серед зір.

Світ без Літописця — не має знака на картах всесвіту.

Тому людина і змушена стояти у центрі світу.

Ставати його підмайстром.

Майстром.

Деміургом.

Богун, агент Нагляду

П’ять зачинених дверей на сходовому майданчику. Одні з них — із дощок, міцні, покриті світло-коричневим лаком — з усього видно, варті уваги. Чоловік у цивільному — молодий, сухорлявий, доладний, зростом вище за середній, волосся темне, пряме, очі сірі, особливих прикмет немає — дивився на двері зосереджено і з відвертою цікавістю. Потім він перевів погляд на мокрі сліди, які починалися від цих дверей. Хтось зовсім недавно босоніж, просто з ванни, вискочив із помешкання, зробив крок уперед — і зник.

Чоловік у цивільному опинився тут не випадково. Як польовий агент служби Виявлення Мутацій і Загального Нагляду він займався пошуком і припиненням небажаних контактів. Контакти в Нагляді тлумачилися досить широко, охоплюючи будь-які відомі — і навіть не дуже відомі — ірраціональні або нелегальні впливи на людину. Тому працівник Нагляду, який мав ім’я Богун, був навчений учасно зауважувати надзвичайне. За останні роки надзвичайне поширилося по всьому світі й стало для його організації вкрай неприємною морокою.

Намагаючись пересуватися безшумно, він підійшов до дверей. Прислухався: ані звуку. Він міг помилитися поверхом, але сліди… Свіжі, чіткі мокрі сліди. Повітря сухе, за кілька хвилин вони щезнуть. Він майже встиг застати феномен.

Богун натиснув на ґудзик дзвінка. Ніякого відгуку. Чудово. Поставив валізку коло стіни біля ліфта, зійшов на кілька сходинок униз. Вікно, що виходило на подвір’я, каламутно дивилося на сходи підбитим оком. Доведеться чекати. Він умів чекати. Чекання треба було заповнити чим-небудь. Наприклад, можна було курити. Чи вдавати, що куриш. Чекаючи, він ніколи не намагався про людське око імітувати якусь цілеспрямовану діяльність, представляючись як інспектор живбувкому або майстер з антен. Він уважав такий маскарад неефективним і небезпечним, хоча й знав, що дехто практикує такі методи; одначе вони надто зобов’язують. Треба тримати у пам’яті безліч подробиць, які становлять легенду, інакше проколи є неминучими.

Наближаючись до під’їзду, він звернув увагу на жовті плями в снігу: тут часто вигулювали собак. Не треба бути мудрецем, щоби зробити висновок стосовно відносної забезпеченості мешканців кварталу. Один із таких псів, у супроводі худенького підлітка у вушанці, дублянці й грубих чоботях із підігрівом, не відриваючи погляд, дивився крізь скло на Богуна. Звичайно, Богуна собака не могла побачити. Собаки іноді відчувають феномен. Підліток, типовий мамій, попустив повідець, і пес ліниво затрюхикав до ряду відкритих сміттєвих баків, які пахнули на цілий всесвіт.

Його помітить кожен, хто полінується скористатися ліфтом. Визирне хто-небудь з будь-якої квартири, зауважить його тупцювання на місці, і через півгодини чи годину почнуться запитання, підозрілі погляди, косі півпосмішки. Найпростіше відмовчуватися, не даючи ані найменшого приводу для з’ясування обставин його перебування тут. Не найкращий спостережний пункт, та що поробиш. Звідси принаймні добре видно пішохідну смугу, що веде до під’їзду.

Виск ліфта й гримання дверей унизу; зрідка голоси з поверхів, швидкі — навздогін тим, що йдуть, — нерозбірливі фрази; телевізійні крики з квартир поблизу. У широкому вікні — засніжене подвір’я. Чудово видно людей, які йдуть. Вони, як правило, наближаються і повертають направо, огинаючи будинок. Той, хто не повернув, окреслюється в акустичній картині гулким відлунням кроків: це мешканець будинку, або ж візитер, або ж людина за викликом. За звучанням кроків легко скласти уявлення, — може статися, помилкове, — про прибулого; звучання кроків, як правило, дуже індивідуальне і може свідчити не тільки про фізичні дані, але й про характер людини. Розмірена хода нав’юченого вола, швидке цокотіння полохливої кізки, безтурботна лясканина тюленя на прогулянці, вкрадлива шакаляча повадка. І безшелесний стрімкий біг лютого вовка.

Богун спостерігає за тими, хто заходить у під’їзд. Якщо не відволікатися, стежачи за ними, то наперед знатимеш, чиї то кроки. Відволікатися йому не можна; з іншого боку, нерозумно витрачати увагу на випадкових перехожих. Необхідно зберегти свіжість сприйняття. Немає потреби втомлюватися від даремного споглядання облич, одягу, жестів, від строкатої юрби, що тече через подвір’я. Людей багато, надзвичайно багато. Поспішають, зосереджено оминаючи розчервонілих лижників. Скрекочуть три кумасі стиглих літ; ходить колами дідуган, який утратив будь-які орієнтири; хоробро гасає дітлашня. З дахів обвалюється сніг і здіймає в повітря білі фонтанчики коло під’їздів. Відлига. Люди відчувають близьку весну. Уже б час. Затримується чогось весна.

Недалеко клацнув замок. Він, не обертаючись, вийняв із пачки сигарету, розім’яв її: так роблять курці. Покрутив у руках запальничку. Тиша. Його неможливо побачити через вічко, але можна почути або зачути.

Як їм удається зникати і з’являтися де заманеться? Семіух уважає, що механізм перенесення — звичайний міжпросторовий прокол, яким чудесним способом володіють психомутанти. Залоза телекінезу, силовий вихор у надпровідній крові. Семіух — дурень. Не пояснюй непоясненного…

Добре, а куди поспішають ці громадяни?

Богун побачив їх звіддалік. Вони привернули його увагу стрімкістю ходи. Вони йшли на зближення, немов трійко винищувачів у білому замряченому небі. Двоє один за одним викотилися з-за рогу сусіднього будинку: куртки з грубої шкіри, сумки з грубої шкіри, морди з грубої шкіри. Третій сунувся від крамниць, він тупотів цілеспрямовано й начебто не зауважував сподвижників; усе — навіть куртка — на ньому виглядало інакше, було на клас вищим. Якщо перший із них був просто відгодованим пикатим кабанцем, а його напарник — м’язистим і норовливим лошаком, то цей, за всієї його худорлявості та нервової рухливості, все-таки здавався лютим тихим крокодилом.

Раптом уся трійця, так і не зійшовшись упритул, а лише обмінявшись непомітними кивками, змінила напрямок руху: шлях їх пролягав шкільним подвір’ям. Богун здогадувався, хто це, і мав підозру, що за ними тут з’являться й інші, та був не надто цим занепокоєний. Він відзначив уже другу появу довготелесого суб’єкта, який не знав, чим зайнятися, й безсоромно заглядався на школярок, котрі як могли оголили лапки з нагоди весни, якою вже пахло в повітрі.

Невже і цей пройда причетний до діла? Не схоже: надто вже по-дурному поводиться.

Грегор казав: я їх люблю у тому віці, коли все вже при них, але вони ще про це не здогадуються. Грегор — чому його слова не викликають ні сорому, ні спротиву? — сяяв самозадоволеною пикою й теревенив про молоденьких дівчаток. Ані натяку на масне, ані сліду вихваляння: Грег щиро вважав, що любити дівчаток найпершої ніжної свіжості — його покликання й обов’язок. Його аргументи приводили до незаперечного висновку: обов’язком кожного порядного сім’янина є, не зволікаючи, звабити малолітню.