Якщо на землі є пекло…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Будемо знайомитись. Я політв'язень, поляк. Звати мене Сигізмунд. Два місяці тому також страждав у кар'єрі. Уявляю, що вам довелося там пережити, отож вважаю своїм обов'язком допомогти вам чим зможу.

Сказано це було польською, потім німецькою мовами, після чого Сигізмунд запитав, чи всі зрозуміли. Француз і двоє італійських євреїв мало що второпали, тому Жора переклав для них їхніми мовами. Сигізмунд подивувався, що Жора так гарно володіє мовами, пильно подивився на юнака, на його червоний вінкель з літерою «R». Потім перевів погляд на Володю й Костю, на їхні вінкелі.

— Радянці? — приязно всміхнувся юнакам.

Вони ствердно закивали головами.

— Дуже слабий ваш товариш, — сказав Сигізмунд, вказуючи на Костю. — Ідіть-но сюди.

Він повів їх в окреме приміщення посередині величезного барака. Тут жило начальство — блоковий, двоє штубових, писар і більше десятка капо (їх зараз у бараці не було). Приміщення вражало ідеальною чистотою — за цим стежили спеціальні прибиральники, що вилизували все до блиску. Праворуч — двоярусні дерев'яні ліжка з матрацами, подушками і вовняними ковдрами. Всі вони акуратно заправлені й застелені. Біля них — шафки, тумбочки, табуретки. Вишаруваний піском і щітками великий дубовий стіл посередині вилискував, ніби дзеркало. Окремо в затишному кутку стояло нестандартне ліжко з різьбленими спинками й перинами. Над ліжком замість килима — квітчаста ковдра з фотографіями голих красунь у найрізноманітніших позах, а на суміжній стіні — колекція нагайок з гуми, сириці, волових жил і дроту. Тут жив блоковий на прізвисько Картяр. На його тумбочці завжди лежало з десяток колод гральних карт. Цей куток приміщення називався панським, а протилежний — господарчим. У господарчому стояла масивна шафа, а біля неї — оббита цинковою бляхою скриня для зберігання продуктів.

— Це «заброньовано» від пацюків, — пояснив Сигізмунд. — Від трупарні вони навідуються й сюди, прямо порятунку від них немає…

Він відімкнув замок на скрині, підняв важку ляду і вийняв невеликий, герметично закритий кесель[14], миски, ложки, черпак, ніж і два буханці хліба. Хлопці зачаровано дивилися на все те багатство.

— Беріть. Тримав спеціально для вас, кар'єрників, бо ще вчора дізнався, що сьогодні вас розподілять у блоки. А що найперше треба вам — я знаю з власного досвіду. Головне — хоч трохи підкріпитися, відпочити…

— Не знаємо, як і дякувати вам, — схвильовано сказав Жора.

— Та яка там дяка, — махнув рукою Сигізмунд. — Як будемо живі і вийдемо з цього пекла, отоді вже й подякуємо один одному. Тебе як звати?

— Георгій, Жора.

— Гарний голос у тебе. Чи, бува, не співак?

— Співав, але зараз не до того.

— Це правда, — сумно мовив Сигізмунд. — На співи тут не потягне… Так ви всі троє з Радянського Союзу?

— Всі, — відповів Жора. — Я з Одеси, Володя ось із Київщини, а Костянтин — із Севастополя.

— І давно потрапили до швабів?

— Давно. Вже років зо два.

— Ого! — здивувався Сигізмунд. — То ви вже бувалі в'язні. За два роки мало хто лишився живим у цих катівнях… А оті сім чоловік, що разом з вами, добре вам знайомі?

— Як вам сказати… — знизав плечима Жора. — Цілий місяць у кар'єрі були разом. А що вас цікавить?

— Може, серед них є такі, що не заслуговують допомоги? Не хотів би допомагати підлим людцям.

— Ні, підлих, здається, немає.

— Ну, тоді добре. Спробую завтра залишити вас у блоці. Зроблю вас прибиральниками. А якщо це й не вдасться, однаково допомагатиму вам. Хоча б на початку, поки трохи зміцнієте. А зараз — несіть…

— Спасибі вам, дорогий Сигізмунде! Ніколи не забудемо вашої доброти.

— Несіть, несіть.

І ось зворушені до сліз кар'єрники обідають, тремтячими руками тримають ложки й хліб, а на очах бринять сльози вдячності. Цей добрий Сигізмунд з сивими скронями й теплими очима повернув їм віру в життя, і це здавалося таким несподіваним дивом, в яке важко було й повірити. А їхній рятівник тим часом занотував у свій записничок їхні номери.

— Будете спати ось на цих нарах, поближче до дверей, внизу, на першому ярусі. У спеку не так задушливо. На аппель всі разом ставайте на лівий фланг. Будьте завжди разом і допомагайте один одному, — порадив бранцям. — До мене звертайтесь лише у виключних випадках і тільки офіційно: гер штубенельтестер. Ну, і як належить, виструнчуватися й знімати мютце. А втім, я завжди буду в блоці і керуватиму вами…

Жора перекладав Сигізмундове напуття французькою та італійською мовами, в'язні кивали у відповідь, що все, мовляв, розуміють, і продовжували обідати. Від хвилювання у кожного тремтіли пальці — фізичне виснаження і пережиті страждання давалися взнаки.

— Скажи пану Сигізмунду, — звернувся француз до Жори, — що ми ніколи не забудемо його доброти. За п'ять місяців неволі я вперше зустрічаю таку чуйну людину в особі штубового. Ми зобов'язані йому життям. Скажи, що життя марсельця Мішеля Камю належить йому. Нехай візьме моє життя будь-коли, якщо буде в тому потреба.

Жора переклав Сигізмундові схвильовані слова француза і додав від себе: так, ми всі вам зобов'язані, дорогий Сигізмунде, і спасибі вам ще раз за те, що ви така чуйна людина.

[14] Термос для гарячих страв.