Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Бамбі катався теж. І, може, не гірше за інших виплигував з води, доганяв прудкокрилу летючу рибу. І знав ще безліч витівок, як їх знають справді здібні дельфіни. Але тому, що був один-єдиний білий серед усього стада, — на нього почали дивитися скоса, вважаючи, мабуть, виродком.

Ровесники, такі ж, як і він, дельфіненята, бувало, збираються до гурту, заводять ігрища, та його, Бамбі, тусали й відганяли геть.

— Ану пливи звідси, бридкий кирпонос! — казали глузливо, плескаючи хвостами по воді.

І Бамбі відпливав. А так кортіло погратися, бути з усіма разом!

Перші непрохані сльози заіскрилися в його червонавих очах.

Коли женуть і зневажають, серце мимоволі сповнюється смутком, замикається, як стулки черепашок, і вже нічого й нікого до себе довго не впускає.

Став Бамбі похмурий і відлюдкуватий.

— Піди до них ще раз, попрохай, може ж, змилуються та приймуть до гурту, — радила мати.

А батьків брат — одноокий, понівечений акулами дельфін, докинув:

— Стадо, синку, велика сила.

— Та навіщо воно мені,— відказував Бамбі.— Я краще попливу в Тачангу, до тітки.

Тітка — бездітна дельфіниха, яка змалку доглядала Бамбі. На схилі літ їй, старій діві, поталанило — вона побралася з молодим удівцем із сусіднього стада, й той переманив її до себе в Тачангу.

Тачангою дельфіни називають район неподалік островів, розташованих на південь від екватора.

Дивний і звичайно випадковий збіг: назва тієї океанської місцевості та ім'я майбутнього вершника Бамбі, Чанга, мають спільний корінь, схожі між собою, якщо у слові «Тачанга» відкинути суфікс і префікс. Але це між іншим, і нашої оповіді не стосується.

Отож, всупереч порадам старших — йти на поклон до своїх кривдників, Бамбі, попрощавшись із матір'ю, вирушив до Тачанги.

Краще б він залишався на місці! Краще… А хіба знаєш, де тебе підстерігає лихо?

Океан — безмежний, та сховатися від нападників нікуди. Щоправда, дельфіни навіть з акулами, своїми запеклими ворогами, вступають у єдиноборство. І часто таки виходять переможцями. Це — якщо вони тримаються купи. Тоді в дельфінячім стаді, як буває і серед інших тварин та птахів, на чатах — недремний дозорець. Крім вожака, який очолює загальне керівництво, його помічник з питань оборони — дозорний дельфін, розвідник або, як його іще називають — впередзорящий, відповідає за безпеку стада. Він першим сповіщає дельфінів про небезпеку. Коли ж стадо оточують нападники і воно потрапляє в западню, дозорець шукає для всіх з неї виходу.

Та — горе одному: плавання наодинці в океані, навіть для дельфіна, ризиковане.

Здавна люди нищили дельфінів, били їх, вважаючи, що — шкідливі, бо поїдають й віднаджують од сітей рибу. Іхтіологи й цетологи[16] виступили на захист. Справедливість перемогла. Тепер уже ніхто, мабуть, для розваг чи з інших причин не б'є беззахисних і доброзичливих мешканців моря, хоч ловлять дельфінів не менше, ніж раніш.

І — ось воно як буває: люди, яким дельфіни не завдають кривди, собі на втіху перетворили їх у циркових лицедіїв — такі циркові океанарії є в багатьох країнах світу.

Стало модним дельфінів вивчати. Ще не пізнавши як слід себе, люди заповзятливо взялися за своїх безмовних морських співбратів.

Втім, не такі вже вони й безмовні: спеціалісти довели, що дельфіни говорять, тобто свистять, а тільки їхньої мови ніхто, крім хіба що одного американського вченого, не розгадав.

Той учений запевняв, ніби дельфін після довгого мовчання нарешті йому сказав: «Курохімобредосивокобобило. О'кей? Вері велл! Капут».

У перекладі на зрозумілу нам мову цей Бамбин художній свист означав: «Люди, ми хочемо вступити з вами в контакт. Добре? Дуже добре! Йду на дно».

Вчені — люди самозаглиблені, покладисті й добрі. З ними півбіди: ні добра, ні зла. Та ось про військових цього не скажеш. Якщо вже до них потрапиш, живим не вирвешся — акулячою, мертвою хваткою тримають вони свою жертву, змушують підкорятися, виконувати різні команди…

Ловлять дельфінів так — ось що про це розповідав один дельфінячий спеціаліст: дельфіни сплять на ходу, не припиняючи рухатись, лише зрідка розплющують одне око та раз у раз виринають, щоб ковтнути свіжого повітря.

Пляшконоси-афаліни занадто допитливі: цікавляться щонайменшим предметом, який з'являється в полі їхнього зору — оглядають його з усіх боків, ніби хочуть досконало вивчити.

Звичайною рибацькою сіткою їх не спіймаєш.

…Полюючи на дельфінів, ловці-молодці американського океанарію «Флорідський Меріленд» скористалися звичкою тварин кататися на хвилях, що розходяться від судна, коли те рухається.

Капітан Грей змайстрував «хвостолов» — пристрій, який нагадує щипці з довжелезним держалном. Висунувши його за борт, морський мисливець очікує й підстерігає, коли дельфін вирине з води. Цього він чекав: прицілюється — так, щоб щипці захватали хвіст. Помах-другий — і все готово.

[16] Іхтіологи — ті, хто вивчає риб, цетологи — китів і дельфінів.