Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І Альфред, пересилюючи огиду, притулив губи до порослого шерстю мавпячого рота.

Дмухнув раз, другий — не виходить.

— Так, либонь, ефективніше.

Він розтулив мавпі рот, просунувши в нього свій язик і губи.

Це був воістину благородний, продиктований любов'ю до нещасної тварини вчинок.

Як тільки Альфред дмухнув, мавпа враз ожила. Вона заворушилась, кліпнувши зморшкуватими повіками. І — чи то а переляку, чи, може, інстинктивно (утопленик, кажуть, хапається за соломинку) — стулила над геологом лапи, ніби лещатами міцно схопивши його тіло. Її щелепи водночас клацнули, і макака боляче, до крові вкусила Альфреда за губи.

Хлопець, як ужалений, одскочив.

— Ах ти ж негідниця! — лютував він.

Чанг сміявся. Лота затулила долонями обличчя — її теж душив сміх. Ми з Кімом Михайловичем від реготу не могли встояти на ногах.

— Маева соа вахіні мпіве![18] — витираючи сльози, мовила дівчина. — Шарман,[19] — ламаною французькою мовою додала вона.

— Шарман, шарман — справді-бо прекрасно! — докинув я, почувши Лотине захоплення.

А дівчина перестала сміятися і, на підтвердження сказаного, підійшла до Зайця й поцілувала його в губи.

Отаке-то! За свій великодушний вчинок він був нагороджений поцілунком прекрасної «дикунки».

Я подумки хотів поставити себе на його місце, помінятися з ним ролями — і не міг: надто дорога ціна за цей, хоч і жагучий, поцілунок.

Макака підвелася з вологого піску. Як собака, коли його кинеш у ставок, струсила із себе воду, сіла.

— Ну що ж, Чао, завдяки Альфреду ти воскресла із мертвих — не забувай цього. — І мавпа жалісно-жалісно запищала…

Ми всі були живі, благополучно вибралися на берег. Та залишатися тут — небезпечно. Адже ті, кого на Голові Дракона не змило водою, сполошилися й забили тривогу. А це означає — погоня неминуча.

Дельфіни лежали серед хвиль неподалік од берега. Альбінос Бамбі, на якому пливли Чанг і я, раз у раз витикався з води, підводив голову, ніби намагався щось нам сказати.

— Ку де мак, чун лой,[20] — сказав Чанг і застукотів кастаньєтами.

Усі три дельфіни водночас випірнули, перевернулися в повітрі і, змахнувши хвостом, майнули у відкрите море.

Лота махала їм рукою, Чанг стояв, засмучений.

Нарешті він тихо мовив:

— Дюн куен той, ка хео трап ой…[21]

Йому, хто в тяжкій неволі, як із братом, подружився з дельфіном, боляче було тепер розлучатися.

— Не забувай мене, білий дельфіне, Біла Пелюстко — Бамбі!

В'єтнамець плакав, не соромлячись сліз.

Розділ двадцятий

БУХТА ВРЯТОВАНОЇ МАВПИ

Десь за пеленою туману сходило сонце. Воно вставало з океану, підпалюючи туман ніби зсередини. Голова Дракона здавалася обвугленою корягою, яку вже не брало навіть багаття.

Скеля маячила від берега на чималій відстані, але примарність її не зникала. Навпаки, звідси, де ми опинилися, ще гостріше відчувалась її зловісна сила.

А що, як вода заллє верхні яруси печери й виникне обвал? Тоді склад із боєприпасами, мабуть, рухне і смертоносне начиння, всі оті торпеди, снаряди, бомби, можуть вибухнути.

[18] Тут — у значенні: благородний, прекрасний іноземний мореплавець! (мальгаш.)

[19] Тубілка, очевидно, хотіла сказати: «harmant», або «charme», що по-французьки означає: «чудово», «краса яка».

[20] Відпустимо їх, нехай пливуть (в’єтнам.).

[21] Не забувай мене, білий дельфіне… (в’єтнам.)