Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Наближався світанок, і ми, подолавши течію, на своїх дельфінах прибилися до берега.

З океану одна за одною набігали хвилі. Бурунисті, вони неугавно шуміли, і в тому гомоні зовсім губився людський голос.

— Васько-о-о… Вась-ко-о-о… — долинуло до мене.

— Ти живий? — запитав хтось.

— Та живий, — перекрикуючи ревище стихії, відповів я.

То був голос Кіма Михайловича.

У досвітній імлі я розгледів: на мілководді коралового узбережжя, там, де хвилі, штурмуючи пологий суходіл, вилизали вузькобокі жолоби-протоки, лежали з вершниками на спині дельфіни.

Кім Михайлович і Лота, тримаючись на плаву, скидали з себе прив'язні ремені. Альфреда й Чао не було чути.

— Де Заєць? — занепокоївся Кім Михайлович, стоячи по шию у воді.

Ніхто йому не відповів. Та ось із піняви прибою вигулькнула чубата голова. То був Альфред. Макака нерухомо лежала поряд.

Чанг скинув з обличчя маску, глянув на прибій, де серед водокруту на спині дельфіна погойдувалися Заєць і Чао.

— Хінь ню кон кхі да чет дуй! Хінь ню кон кхі да чет дуй![17] — голосно повторив він.

І ми разом підпливли до Зайця й макаки.

— Я… я… я, я, я, — щось хотів і не міг сказати Альфред, зсовуючи з голови маску.

Ми допомогли йому випрягтись із збруї: відв'язали ремені, стягли акваланг.

— Ти що? — запитав я. — Знепритомнів чи заснув?

— А дідько його знає,— промимрив розгублений геолог. — Відчуття таке, ніби я спав.

— Нічого страшного, принаймні тепер, — заспокоїв Кім Михайлович. — Сон міг настати внаслідок легкого сп'яніння від кисневого голодування — нам же не відомо, який склад суміші для дихання у балонах, — докинув він.

Чанг тричі клацнув кастаньєтами, подаючи сигнали дельфінам. Ті, видно, зрозуміли. Вони відпливли на глибину, але не далеко. А ми відв'язали непритомну макаку й вийшли з нею на берег.

Мавп відкачують так само, як і людей, — в медпунктах пляжів на всіх рятувальних станціях ті правила завжди висять на видноті.

Насамперед утопленику необхідно зробити штучне дихання. Робиться воно так: коліном натискаючи на груди потерпілого, як важілі, піднімають і знову опускають руки. Ще один прийом, з допомогою якого викликають дихання і, отже, повертають мерця до життя — як у дудку, дмуть йому в рот.

— Давай, Заєць, рятуй свою пасажирку, — порадив я.

Альфред підійшов до макаки, поклав її горілиць на коралове кришиво неподалік од води. Руда, намокла й нерухома, вона скидалася на ганчірку, яку чепурухи-господині розстеляють перед порогом домівки, щоб гості витирали ноги.

— Почали! — оголосив він і, охопивши Чао за передні лапи, а коліном натискаючи на діафрагму, заходився робити штучне дихання.

Утоплениця лежала нерухомо, без жодних ознак життя.

— Макаці, мабуть, капут, як і її напарнику Капуту, що не встиг випливти з океанарію, — захекавшись, випалив Заєць.

— А ти спробуй продути їй легені,— запропонував я.

— Слушно, — погодився він. — От тільки гидко доторкатися губами до мавп'ячого рота…

— Заєць, як тобі не соромно! — кинув Кім Михайлович. — Це ж твій, хоч і далекий, предок.

— Гаразд, переконали.

[17] Мавпа, здається, захлинулася! (в’єтнам.)