Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розділ сімнадцятий

ЩО ТОДІ ПИСАЛИ ГАЗЕТИ

Уривки з повідомлень

Репортаж, переданий кореспондентом вашінгтонської газети «Шєльмоноль жульбрехен» з місця подій:

«…Мені здається, свою кореспонденцію я передаю з того світу — острови Чагос, Носі Мазава так далеко від Сполучених Штатів.

Учора вранці з Голови Дракона ми повернулися на основну базу, розташовану на атолі Дієго-Гарсія.

Не можу втриматися, щоб не описати, бодай коротко, цих казкових (їх інакше не назвеш!) суходолів.

Атол Дієго-Гарсія лежить останнім на південному сході архіпелагу Чагос.

Тутешню лагуну звідусюди оточують де-не-де порослі чагарями коралові острівці: Іст-Айленд, Мідл-Айленд, Уест-Айленд, ну, і острів тієї ж назви, що й атол, — Дієго-Гарсія.

Не вистачає слів та й місця в репортажі, щоб описати чарівність цих крихітних океанських земель… Береги лагуни, на яку я нині дивлюся з вікна офіцерської казарми, обведені зубчатою торочкою коралових рифів. З океану налітає вітер, і пінявий прибій іскриться проти сонця, немов коштовна корона на голові англійської королеви. Втім, купатися небезпечно — акули. А хвилі, що піднімаються від підземних поштовхів і моретрясіння, можуть змити з берега і понести далеко у відкритий океан.

Проте кращого місця для риболовлі не знайти. На острівці Уест-Айленд, що за шість кабельтових до норд-осту від мису Екліпс, сьогодні ми з лейтенантом-коммандером[13] Шапіро ловили морських раків — лангустів. Раки, як то кажуть, рачкували у вибиті прибоєм серед коралових брил нори, а ми, наосліп намацуючи їх руками, витягали з води. Одному таки вдалося стулити клешні на шапіровських пальцях — рука нещасного коммандера посиніла й набрякла.

Бачили ми й чаму — велетенського двостулкового молюска тридакни, зустріч із яким, коли на нього наступиш під водою, стає фатальною: молюск змикає стулки і жертви своєї не випускає.

У цих водах, до речі, ще й понині трапляються зелені їстівні черепахи.

Я дізнався, що колись тут пролягав шлях корабля «Бігль», на якому плавав відомий французький мандрівник Чарлз Дарвін.[14] Айзік дав мені звіт Дарвіна про ту цікаву мандрівку — книгу, яка випадково потрапила на Дієго-Гарсія.

Ось що я в ній прочитав: «Кровожерливі тубільці архіпелагу Чагос… знімають панцир із живої черепахи дуже жорстоко. Черепаху засипають гарячими вуглинами; коли панцир пожолобиться від жару, його знімають ножем і, поки ще він не схолов, виправляють між двох дощок. Після цієї варварської операції черепаху знову пускають у воду, і через певний час на ній виростає новий панцир, але надто тонкий, щоб хоч як-небудь захистити черепаху, і вона на все життя лишається немічною й безпорадною».[15]

Хе, солдат Остен, що приніс мені передану Шапіро книжку Дарвіна, пожартував:

— На островах Індійського океану ми з тубільцями чинимо так само, як вони — із черепахами.

(Вочевидь недоречний і песимістичний жарт, хоч, правда, солдатові його можна вибачити, зважаючи на те, що вони, наші доблесні хлопчики, хто тут несе службу, давно огрубіли й деградували, відвикнувши од цивілізованого світу.)

Так-от, острови в далекому океані, що стали тепер нашими, — Дієго-Гарсія, Носі Мазава, інші — прекрасні й життєво необхідні для США землі. Землі, варті того, щоб за них гинути, як загинули ті, хто був на скелі Голова Дракона.

Я відвідав місце недавньої катастрофи… З Носі Мазави на скелю прибула пошуково-рятувальна команда. День і ніч працює компресорна станція, потужними насосами відкачуючи з тунелів воду.

Ми, американці, любимо смачно поїсти і м'яко поспати. А добре спиться, коли, як кажуть у нас в Техасі, під подушкою заряджений пістоль. Сьогодні, в пору світової нафтової кризи, наш хліб і наш пістоль — нафта.

Після освоєння нафтоносних джерел на континентальному шельфі розвідники почали штурм глибин у відкритому морі. Для цього за тисячі миль від рідного берега і вирушили в Індійський океан спеціалісти славетної нафтової компанії «Шелл».

Відважні герої, хто загинув на бойовому посту під гірською лавиною Голови Дракона, — в їхніх жилах, я знаю, текла кров першопрохідців і освоювачів Американського континенту… Мине кілька днів, і цинкові труни з тілами деяких загиблих нарешті прибудуть у Штати.

Америка вдячно схилить голову перед відданими їй небіжчиками…»

У цьому ж репортажі, написаному кореспондентом «Шєльмоноль жульбрехена» Ернестом Фріцджеральдом, репортажі, який передрукувало багато газет світу, згадувалося також про дресированих дельфінів і мавп, що буцімто допомагали під час проведення нафторозвідниками складних технічних операцій в океані й на Голові Дракона.

Краще б кореспондент «Жульбрехена» не торкався цієї теми! У пресі зчинився справжній ґвалт. Асоціація захисту тварин висловила компанії «Шелл» різкий протест з приводу залучення мавп і дельфінів для небезпечних і важких робіт. Таку ж гнівну заяву надрукувало в газеті «New Bedford Times» Товариство власниць собак-мопсів американського штату Массачусетс, слушно зауваживши, між іншим, що «мавпи створені богом не для прокладки нафтотруб, а для того, щоб лазити по деревах, так як і дельфіни — плавати у воді». Але за цими жалісливими мавпячо-дельфінячими пристрастями з'явилися й інші публікації. Крім трагічного випадку на Голові Дракона, приводом стала одна із статей, в якій автор, посилаючись на телевізійну компанію Сі-бі-ес, писав: «Військове відомство США, Пентагон, виділило тридцять мільйонів доларів на цілком секретну програму підготовки дельфінів, моржів і морських левів у воєнних цілях. Основна роль, для якої готують морських тварин дресирувальники Пентагону, — бути живими торпедами».

І почалося, й почалося! На сторінках більшості американських газет давно так не оголялася правда про наміри Пентагону й про те, куди ж крокує «миролюбна» Америка… Писали про розміщення по всій планеті американських військових баз, про загрозу атомної пожежі.

Читачів просвітили й про «розумних» мавп та дельфінів. І ось що з'ясувалося. У Сполучених Штатах дельфінів давно навчають військової справи.

За словами газети «Нью-Йорк дейлі ньюс», коли йшла війна у В'єтнамі, янкі-вояки змушували дресированих мешканців океану вести бойову підводну розвідку. Дельфінів озброювали, прив'язавши до морди багнет, і випускали в море: вони ставали справжніми вбивцями.

Утворюючи так звану акустичну лжемішень, дельфіни й тепер маскують американські підводні човни, що підкрадаються до суден різних країн або проникають у чужі порти й води.

Згадувалося, між іншим, і про дельфінів із Голови Дракона. Проте то були лише несмілі натяки кореспондентів: мовляв, навіщо нафторозвідники тримали тварин на океанській скелі.

[13] Лейтенант-коммандер — військове звання у США, що прирівнюється до звання капітан-лейтенанта в нашому флоті.

[14] Кореспондент газети «Шєльмоноль жульорехен» помилково називає Дарвіна французьким мандрівником. Насправді ж Ч. Дарвін — англійський природознавець.

[15] На подив, уривок із щоденникового записника Ч. Дарвіна (розділ «Острів Кіліпг. Коралові утворення»), крім слів «кровожерливі тубільці», які в дарвінівському тексті значаться просто «мешканці», процитовано правильно (прим. автора).