Дозвольте народитися: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Лакричник перевернувся на спину і тупо дивився поперед себе, не сподіваючись нікого побачити. Проте перед ним стояли юнак і дівчина. Був певен, що вони існують лише в його уяві. Схилив обличчя в складені долоні.

— Ні, це не кібер, — мовила дівчина і сіла на траву поряд. — Добрий вечір, — тихо сказала.

Промені призахідного сонця оранжево освітлювали золотаве волосся.

— Ви хто? — запитав її по довгій паузі.

— Ярутка, — посміхнулася.

Лакричник простягнув руку і доторкнувся до дівчини.

— За кілька хвилин на цьому місці, — мовила Ярутка, здивовано подивившись на нього, — почнеться будівництво Інканського дослідного центру проблем довголіття. Ми змушені потурбувати…

— Я щойно був там, — сказав Лакричник, дивлячись на оранжеву кулю штучного світила над смугою обрію.

— Де — там?

— Там, — показав рукою на сонце. — І я там не думав про вас. Мені було там добре.

— Ви марите? — злякано кинув юнак.

Лакричник мовчав, лише дивився запаленими, тьмяними очима.

— Ви, одначе, нахабні галюцинації. Ви не дали мені й хвилини відпочити. Ви змушуєте мене знову летіти туди… — втомлено подивився на призахідне сонце. — Лиш постійна діяльність рятує душу. — Лакричник повільно пішов до трансангуляра, потім раптово зупинився і закричав: — А ви хто такі? Чому я повинен вам підкорятися, ніби ви справді існуєте?

Юнаку набридло вести пусту розмову.

— Вам тут перебувати небезпечно, — сердито мовив. — Це будівельний майданчик. За кілька хвилин…

І в цей час донісся приглушений шум багатьох потужних моторів. Навколо них у густу, високу траву з неба опускалися великі вантажні триангуляри, з них вибігали люди і виїздили робочі машини. За мить все і всі змішалися в єдину круговерть з гуркоту машин і хрипких, підсилених мегафонами людських команд. Лакричник намагався зрозуміти, чи бачене існує насправді, чи лише уявляється йому, з усіх сил закричав:

— Зупиніться! Гей, ви всі! Зупиніться! Хоч хто-небудь зупиніться!

Але ніхто на нього не зважав, його голосу взагалі ніхто не почув за гуркотом. І Лакричник переможно посміхнувся:

— Ви не існуєте! Ви лише міраж. Я розмовляю з міражем. Я розмовляю сам з собою.

Обминаючи великі машини і людей в густій траві, дійшов до свого трансангуляра, сів до кабіни і тремтливою рукою натиснув клавішу термінового зв’язку з Землею.

— Земля?

— Сьома на каналі дев’ятого, — відповів байдужий голос кібера з динаміка.

— Земля, я дев’ятий. Я не можу продовжувати програму досліджень. В мене галюцинації. Прошу допомоги.

— Інформація прийнята.

Потім ще спромігся запрограмувати траєкторію до готелю «Дзябран», натиснув кнопку «вертикаль». Заплющив очі і заснув раптово, мов помер.

Прокинувся він так само несподівано. Сонце світило прямо в очі. Глянув на годинника — він спав два дні у своїй машині на стоянці біля готелю «Дзябран».

На душі була незрозуміла рівновага і спокій. Лакричник не пізнав сам себе, мов народився вдруге.

— От і минула криза, — сказав уголос.

Вже не перевіряв матеріальність навколишнього. Поважно пішов до центрального входу готелю. Раптом згадав ту дівчину, Ярутку, що бачив біля річки, і вже не хвилювало його, чи вона справжня, чи народжена його хворою уявою. Ніби відчув доторк її волосся, і її дихання, і навіть тужавість її тіла. Ледь не повернувся назад до машини. Хотів летіти знову до річки, на будівельний майданчик. Він не сумнівався, що зустріне там Ярутку, йому захотілося знову бути в гаморі юрби, у гурті, об’єднаному спільною для сотень імітацією діяльності. Але раптом побачив на порозі великих прозорих вхідних дверей свого давнього товариша, Тереста. Здивовано зупинився, та зустрічі не зрадів.

Терест побачив його здалеку, підбіг: