Дозвольте народитися: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вони хочуть, щоб ми впустили комісію на борт корабля, — повторив Джин.

— Гаразд… Але повідом їх про параметри нашого мікроклімату, щоб витримали шлюзування.

Жителі Центурії не дуже квапились. Минуло кілька годин, поки з натовпу вийшло троє. На центуріанах були тільки благенькі сині комбіне-зончики. Остуда з Астрагалом вийшли в шлюзову камеру, опустили трап. Троє центуріан почали підніматися. Маючи Джина за перекладача, Остуда почав розмову.

— Вас попередили про низький тиск на борту корабля?

— Так.

У них були запалі очі, а шкіра сірого кольору.

— Ви добре переносите падіння тиску?

— У нас немає захисних костюмів. База досліджень у Керлі… То далеко звідси…

У цей час пролунав постріл, і центуріанин, котрий щойно говорив, упав з високого трапа.

— Джине! Що це значить? — крикнув Астрагал.

— Його вбили, бо він вибовкнув, де знаходиться база космічних досліджень.

— Безумство, — процідив крізь зуби Остуда. Двоє центуріан, що лишилися на трапі, піднялись до шлюзової камери.

— Ви певні, що витримаєте?

— Нам наказано витримати.

Знизавши плечима, Остуда зачинив зовнішній люк і ввімкнув мотор декліматора. Дивився, як центуріани злякано туляться один до одного. Вони зробилися жовтими, потім зеленими, у них почали підгинатися ноги. Астрагал квапливо натиснув на клавішу зворотного шлюзування. Центуріани впали на блискуче дно кабіни.

— Вони вже мертві, — холодно мовив Джин. Космонавти розпачливо дивилися один на одного. Та за кілька хвилин прийшли ще четверо головатих жителів і спокійно витягли мертві тіла з камери.

— Вони повідомили, що переговори відкладаються до завтра. Вони поїдуть по захисні костюми.

— Отож треба чекати ще одну їхню ніч?

— Так, і решту сьогоднішнього дня.

Задраїли люк, зайшли до кабіни, переодягнулися, посідали в м’які крісла. Почували себе моторошно. На «Землю-28» повідомили коротко: налагоджуємо контакти з жителями Центурії. Потім прийняли великі дози транквілізаторів і проспали всі двісті вісім годин.

— Ще ніколи не був у такому дурному становищі, — пробурмотів Астрагал, вмиваючись після сну. — Зовсім не уявляю, що робити. Істоти вони розумні, і треба поважати тутешні порядки, але ж дії їхні не дуже логічні, а вони самі, по щирості, не викликають симпатії.

— Але ж треба якось знайти спільну мову.

— Поглянь, — вигукнув Астрагал.

Біля корабля стояли дві постаті в незграбних чорних костюмах.

— Вони просять їх впустити, — повідомив Джин.

Квапливо зробили все належне. Шлюзування пройшло нормально. Дві головаті постаті зайшли до кабіни, мовчки роздивилися, потім почали клацати якимись пристроями, схожими на фотоапарати, розпитувати про призначення бортової апаратури.

— Де ваша зброя? — запитав раптом один із них.

— На борту корабля немає зброї.

— На чий же захист ви розраховуєте?

— Наш захист — корабель.