Але щось підказує мені не вірити Ларті. Чому? Навіщо їй ця жахлива брехня? Невже вона просто полюбила мене? Невже вигадала цю історію, аби переконати мене чи й себе, що між нами немає бар’єрів? Хвора психіка? Чи справді — любов? Одна з таємниць буття. Любов. Що то є? Колись древні люди казали, що любов — сила, котра рухає світлом. І, може, так воно і є; Бо що ж тоді любов; І яка сила рухає світлом?
Хто я? Біокібер? Людина? При всій умовності цього запитання мусить же бути якась відповідь?»
Дьондюраг підійшов до столу і неквапом витяг із шухляди невелику коробочку, обшиту коричневим ледром. З неї дістав чорний плаский предмет з червоною заглибиною посередині. Тепер лиш натиснути на червону заглибину, приклавши чорний плаский предмет до грудей, і все буде зрозуміло.
Якщо він людина — нічого не трапиться. Якщо біокібер — трапиться те, що вже давно мусило трапитись.
І він натиснув. ЛАРТА — ЛЮБОВ — КІБЕР, ЛАРТА — ЛЮБОВ — КІБЕР — повторилося кілька разів у свідомості і затихло.
— То як? — запитав директор музею, огрядний Мартін Реденблек.
— Я сказала йому, що він людина.
— Що з вами? — Реденблек здивовано дивився на бліде обличчя Ларти Варич.
— Не знаю. Мені видається, ми не мали права…
— Не мали права обдурити біокібера? Хочете залишити це право виключно для людей?
— Страшно…
— Що з вами?
— Не знаю… Давайте припинимо. Мені видається, трапилось щось страшне.
— Облиште…
— Я побачила його очі в ту мить. Він був здатен на все. Ходімте! Ви поясните причину мого обману. Мені він вже не повірить. Ходімте! О, як він схожий на Ставича…
— На кого? А-а-а… Ваш чоловік був командиром «Церери»… Моя дружина не згадувала б про мене через стільки років… Чи для цього треба навіки загубитися? — Мартін Реденблек засміявся, але, побачивши, що Ларта плаче, замовк.
На обличчі Дьондюрага вже була маска вічного спокою. Він непорушно лежав на кам’яній підлозі.
— Що ви йому сказали? — Реденблек похмуро зупинився над тілом.
— Що він людина…
— Даруйте, якби вам сказали, що ви біокібер, чи змусило б це вас накласти на себе руки? Отож! Я глибоко переконаний, що сам цей факт… Ларта розплакалась нестримно, як дитина.
ЗМІСТ
Дьондюраг. Повість