Загадкова історія Бенджаміна Баттона: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як же так, — запротестував він, — це ж не дитячий одяг. Зрештою, якщо й дитячий, то лише для манекена.

— Загорніть це, — наполягав покупець нервово. — Це саме те, що я хочу.

Вражений клерк підкорився такій волі.

Повернувшись у клініку, містер Баттон зайшов у палату й ледь не жбурнув пакетом у сина:

— Тут твій одяг, — відрізав він.

Старець розкрив пакета й сумнівно оглянув вміст.

— Це виглядає доволі смішно, — поскаржився він, — я не хочу вбиратися, як шимпанзе.

— Ти зробив шимпанзе з мене! — шалено вигукнув містер Баттон. — Немає значення, як смішно ти виглядаєш. Одягни це, або ж я... або ж я тебе відлупцюю! — він неспокійно проковтнув останнє слово, проте відчув, що це саме те, що потрібно сказати.

— Ну добре, тату, — сказав він, гротескно вдаючи синівську повагу. — Ти жив більше, ти знаєш краще. Я покірний твоєму слову.

Після слова «Тату» містер Баттон почав відчувати напруження.

— І поквапся.

— Я намагаюся, тату.

Коли його син одягнувся, містер Баттон похмуро оглянув його. Костюм складався зі шкарпеток у крапочку, рожевих штанів та блузи з білим комірцем. Покриваючи її майже до поясу, довгими хвилями вилася білувата борода. Враження було не з найкращих.

— Зачекай-но!

Містер Баттон схопив хірургічні ножиці й трьома гострими рухами відрізав великий шматок бороди. Та навіть після такої імпровізації ансамблеві бракувало звучання. Густа щетина на підборідді, сумні очі, старі зуби на фоні хлопчачого костюма виглядали досить дивно.

Та містер Баттон, проте, був незворушним і простягнув свою руку:

— Ходімо! — сказав він суворо.

Його син довірливо за неї вхопився.

— Як ти збираєшся мене назвати, татку? — запитав він, як тільки-но вийшли з палати, — допоки ти не придумаєш кращого імені, я буду просто «немовля»?

Містер Баттон пробурчав:

— Я не знаю, — відказав різко. — Гадаю, ми назвемо тебе Мефуселай.

3.

Навіть після того, як новому дитяті з сім’ї Баттонів підрізали й перефарбували волосся в ненатуральний коричневий, як його підборіддя побрили до блиску й одягли в маленький хлопчачий костюм, зшитий на замовлення кравцем, який не міг прийти до тями, Баттону все ж довелося визнати, що його син був помилкою для родини. Попри свій похилий вік Бенджамін Баттон — так його назвали, відмовившись від слушного, проте такого зухвалого імені Мефуселай — мав п’ять футів вісім дюймів росту. Його одяг цього не приховував так, як і коротке волосся й пофарбовані брови не маскували зів’ялих, сумних та втомлених очей. Няня, котру найняли ще раніше, побачивши таку дитину, покинула дім у стані цілковитого обурення.

Та містер Баттон був непохитний у своєму переконанні. Бенджамін — немовля, немовлям і залишиться. Перш за все він проголосив, якщо Бенджамін не питиме теплого молока, він не отримає нічого, та зрештою його вмовили дозволити синові їсти хліб із маслом, навіть вівсянку. Якось він приніс додому брязкальце й дав його Бенджаміну, наполягаючи, що той повинен бавитися ним, а старець час від часу слухняно собі дзеленчав, не приховуючи нудьги.

Сумніву не було, що брязкальце йому надокучило, і той знайшов інші, більш заспокійливі захоплення, коли залишався на самоті. Наприклад, одного дня містер Баттон виявив, що минулого тижня викурив сигар більше, аніж завжди, та через кілька днів такий феномен був розвіяний, оскільки, неочікувано зайшовши до дитячої кімнати, містер Баттон зустрів там легкий голубоватий дим та Бенджаміна, що з виразом провини на обличчі намагався сховати бичок темної гавайської сигари. Це, звісно, змушувало його вдатися до суворого покарання, та містер Баттон зрозумів, що не здатний керувати цим. Він лише попередив сина, що куріння зможе затримати його ріст.

Якби там не було, Баттон не змінював своєї стратегії виховання. Він купив олов’яних солдатиків, іграшкового потяга, величезних звірів, наповнених ватою, і, для цілковитої ілюзії, створеної власним розумом, пристрасно запитував продавця іграшок про те, чи не злізе фарба з рожевої качки, якщо дитина засуне її до рота. Але, всупереч батьковим старанням, Бенджамінові не було цікаво. Він волів таємно спускатися чорними сходами вниз й повертатися до дитячої з вкраденим томом Британської енциклопедії, котру зосереджено студіював протягом ранку, допоки ватні корови та Ноїв ковчег безпомічно валялися на підлозі. Проти такої затятості містер Баттон був безсилий.

Народження такої дитини для Балтимора було дивом. Ніхто не знає, якої б халепи зазнали Баттони та їхня рідня, якби не почалася громадянська війна, що відвернула увагу міста до інших речей. Декотрі, незмінно близькі люди, ламали мозок, аби давати ввічливі компліменти батькам, і, зрештою, знайшли геніальний підхід, проголосивши, що малюк нагадує свого дідуся, оскільки, внаслідок старечого слабоумства, їм важко чомусь перечити. Містер та місіс Баттони були не зовсім задоволені, а дідусь Бенджаміна — жахливо ображений.

Бенджамін, покинувши лікарню, приймав життя таким, яким його бачив. Декількох малих хлопців привели до нього, і він попри всі складнощі провів із ними весь вечір, намагаючись гратися вовчиками й шарадами; йому навіть зовсім випадково вдалося розбити вікно на кухні каменем з рогатки — подвиг, який глибоко в душі тішив батька.

Після цього Бенджамін зрозумів, що має розбивати щось щодня, та ці речі він робив лише тому, що їх від нього очікували, і тому, що від природи був чемним.

Коли дід перестав відчувати неприязнь до нього, Бенджамін та цей джентльмен почали віднаходити неймовірне задоволення в спілкуванні один з одним. Вони сиділи годинами, ці двоє, з великою різницею у віці та досвіді, як щирі товариші, втомлено й монотонно обговорювали мізерні події дня. Бенджамінові було з ним легше, аніж із батьками, котрі, здавалося б, відчували страх перед ним і, незважаючи на свій авторитет, часто величали його містером.