Загадкова історія Бенджаміна Баттона: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Марджері Лі, — заспокоєно пробурмотіла вона. — Я знала, що ти прийдеш, — і справді — це Марджері Лі, така, якою її собі уявляла Селлі Керол, — юне, білосніжне чоло, широкі, привітні очі та пишна спідниця з якоїсь м’якої тканини. Так приємно опустити голову на неї.

— Марджері Лі.

Темрява так швидко насувається — усі ці могилки давно очікують на відновлення, хоч після цього ці зміни їх зіпсують. Але треба, щоб їх бачили.

Потім секунди складалися у хвилини, пришвидшувалися та час від часу уповільнювалися; здавалося, що час стягується в пучок розмитих променів, котрі сягають сумно-золотого сонця, та, зрештою, вона почула сильний хрускіт, що розламав її віднайдений упокій.

Це — сонце, світло! Факел, багато факелів і голоси; обличчя проясніло під вогнями, міцні руки підняли її, і вона щось відчула на щоці — це волога. Хтось схопив її та розтирав обличчя снігом. Як чудно — снігом!

— Селлі Керол! Селлі Керол!

Це Небезпечний Ден Макгрю, та ще якихось два обличчя, яких вона не знала.

— Маленька! Ми шукаємо вас уже дві години. Гаррі ледь не з’їхав із глузду!

Пам’ять різко повернула все на свої місця: співи, факели, шалені вигуки й загони клубів.

Вона скорчилася в руках Петтона й зсередини вирвався глибокий протяжний крик.

— Заберіть мене звідси! Я хочу додому. Заберіть мене додому, — її голос здійнявся вереском, від котрого в Гаррі, котрий вибігав із сусіднього коридору, похолола кров у жилах. — Завтра ж! — несамовито й нестримно кричала вона. — Завтра! За-автра! За-автра!

VI

Багатство золотистих променів переливалося безсиллям, а довгий день продовжував терпіти запилюжену дорогу та мрійливе тепло, що здіймалося над будинком. Дві неспокійні пташки намагалися віднайти прохолодне місце серед гілок на дереві біля сусіднього будинку, а внизу темношкіра жінка мелодійно пропонувала полуницю. Був квітневий полудень.

Селлі Керол Хеппер, витягнувши руку на підвіконні й поклавши на неї підборіддя, сонно дивилася на мерехтливі під сонцем пилинки, на теплі хвилі тепла, що випромінювала новонароджена весняна земля. Вона побачила старенький добрий Форд, що вигулькнув з-за небезпечного повороту і, грюкаючи й сопучи, ледве доїхав до пункту призначення й ривком зупинився. Вона не вимовила й слова, а через хвилину різкий знайомий свист розірвав повітряну тишу. Селлі Керол усміхнулася й примружила очі.

— Доброго ранку.

З-під даху авто визирнула вигнута голова.

— Пізнього ранку.

— А, дійсно, — сказала вона з вдаваним здивуванням. — Гадаю, що не знаю.

— Що поробляєш?

— Їм зелений персик, очікую на смерть.

І Кларк з останніх сил вивернув свою голову, аби побачити її обличчя.

— Вода така тепла, як парне молоко, Селлі Керол. Не хочеш поплавати?

— Ненавиджу звиватися, — зітхнула ліниво Селлі Керол, — проте щось таки захотілося.

Примітки

[1] «Кісмін» звучить як «kiss me» (англ.) — поцілуй мене.

[2] Сaddy (англ.) — помічник гравців у гольф, які, зазвичай, подають ключки.

[3] Адамові сльози (фразеол.) — горілчані напої.

[4] Тут автор згадує поезію канадського автора Роберта Сервіса «Вистріл Дена Мак-Грю»

[5] Діксіленд — символічна назва південних штатів США, котра побутувала до початку Громадянської війни.

[6] «Кубла-хан, або Видіння уві сні» — поема Семюела Тейлора Кольріджа.