Загадкова історія Бенджаміна Баттона: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну ж бо! Опануйте себе, — наказала медсестра.

— Слухайте, — проголосив раптом старець, — якщо ви думаєте, що я піду додому в цій ковдрі, то ви цілковито помиляєтеся.

— Малята завжди окутані ковдрами.

З навмисним шурхотінням старець дістав малу білу сорочечку.

— Дивіться, — він говорив тремтячим голосом. — Ось це вони приготували для мене.

— Малята завжди таке носять, — відказала буденним тоном медсестра.

— Добре, — сказав старець, — цей малюк постане голим перед вами через дві хвилини. Ця ковдра свербить. Врешті, могли б окутати мене простирадлом.

— Зачекай! Зачекай! — швидко сказав містер Баттон. Він обернувся до медсестри. — Що мені робити?

— Йдіть у місто та купіть вашому синові якийсь одяг.

Голос сина містера Баттона йшов за ним вниз до холу.

— І тростину мені, тату. Я хочу мати тростину.

Містер Баттон дико зачинив за собою двері.

2.

— Доброго ранку, — звернувся нервово містер Баттон до клерка універсальної крамниці Чісапік. — Я хочу купити одяг для своєї дитини.

— Скільки їй років, сер?

— Приблизно шість годин, — відповів містер Баттон без чіткої впевненості. — Вбрання для немовлят продається напроти.

— Я не впевнений, що це те, що мені потрібно. Він — дитина незвичайно великих розмірів. Незвичайно великих.

— У них у наявності найбільші дитячі розміри.

— Де продається одяг для підлітків? — запитав містер Баттон, у відчаї змінюючи основне запитання.

Він відчув, як клерк, мабуть, здогадується про його соромливу таємницю.

— Тут.

— Що ж... — він завагався.

Задум одягти свого сина в чоловічий одяг був огидним. Якби ж то він тільки зміг знайти дуже великий костюм для хлопчика, міг відрізати цю довгу й остогидлу бороду, перефарбувати біле волосся в коричневий тон, це б могло приховати найгірше, повернути частину його самоповаги, не згадуючи вже про репутацію в Балтиморській общині.

Проте, безумно, оглядаючи вітрини з хлопчачим одягом, він виявив, що жодне вбрання не підходить для новонародженого Баттона. Він звинувачував крамниці, звісно,  — у таких випадках тільки їх і звинувачують.

— Так скільки років вашому синові, ви казали? — зацікавлено вимагав відповіді клерк.

— Йому шістнадцять.

— Ох, я щиро вибачаюся. Гадав, ви сказали шість годин. Ви знайдете одяг для підлітків у наступному залі.

Містер Баттон сумно повернувся назад. Потім — зупинився, осяяний, і вказав пальцем на одягненого манекена у вітрині крамниці:

— Ось! — вигукнув він. — Я візьму цей костюм, зніміть його з манекена.

Клерк витріщився на нього: