Бог вогню. Том 3. В Мато Ґроссо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Також погано. Я вже сказав.

— То, значить, що з нами щось трапиться?

Інає подумав трохи, а потім відповів:

— Журіті бачив — Журіті може сподіватися нещастя.

— Я не знаю, чи дійсно я бачив, — почав боронитися Журіті. — Було темно, і стояв туман. Аракень має кращі очі, а не зауважив нічого. Може то мені привиділося...

Цікава розмова примусила всіх забути і за невдачі і за голод, і всі п’ятеро, з цікавістю обговорювали на різні боки випадки зі злими духами, аж поки не поснули біля вогнища.

Ранком покинули своє пристановище і пустилися йти до оселі.

Та і в наступних двох погожих днях справа мало покращала. Правда, мисливці вже не були голодні, але й помітнішої якоїсь здобичі не впіймали. Тому йшли невеселі й похнюплені та все нарікали на недоброго Анянґу, котрий так попсував їхню виправу.

Аж перед вечором другого дня після пам’ятної бурі, коли вони вже оглядалися по дорозі за вигідним місцем для нічлігу, Аракень, котрий мав справді дуже гострі очі, скрикнув:

— Дивіться!..

Всі почали придивлятися у вказанім напрямі, але не бачили нічого особливого.

— Що там, Аракень? — спитав Інає. — Що ти бачиш?

— Я бачу розламану гору. Гляньте, он свіжа земля...

Тепер і решта, придивившись добре, побачила дійсно височенну гору, що світила до заходу голим зрізаним боком, немов би її хто відрубав сокирою.

— О!.. А це — то вже напевне жарти злих духів! — скрикнув Інає. — Тільки Каапора разом з Кайпорою може щось таке зробити. Ходім ближче, подивимося...

— Інає, а Каапора?.. — боязко озвався Журіті.

— Не бійтеся: Каапора тільки вночі має силу. Ходім!.

І всі п’ятеро приспішеним кроком звернули до зруйнованої гори. Для того мусіли зробити добрий кусень зайвої дороги, але явище було занадто цікаве, щоб на нього не подивитися з близька.

Помалу-помалу віддаль між індіянами й горою скорочувалася. Від шпиля до половини та гора була заллята гарячим промінням сонця і світила червоним боком свіжого обвалу, ніби кривавою раною. На нижню її частину падала чорна тінь від протилежного боку яру, а з густого лісу, що котив свої зелені хвилі дном пропасти, підносилися вже вогкі сиві випари.

Вже небагато лишалося цікавим мандрівникам до ціли, як раптом сталося щось надзвичайне: десь вгорі, ніби під самим небом, розітнувся ледве чутний, але й не менше трагічний та розпучливий крик, і, якийсь дивний предмет, блиснувши в скісних проміннях сонця, щезнув за високими верховіттями лісу. І хоч звук того крику не був сильніший від комариного, чуйні вуха дикунів відразу піймали в ньому ноти людського голосу.

Індіяни поставали, як укопані.

— Каапора!.. — вишептав зблідлий Моема.

— Сасі, — поправив його Інає. — Тільки Сасі[15] вміє штовхати людей в пропасть... Аракень, ти маєш добрі очі: впала то людина, чи ні?

— Я бачив, що впала людина, — відповів Аракень.

— І я! І я!.. — закричали хлопці.

— Ходім ближче! — наказав Інає.

— Страшно, — відповіли юнаки.

Справді, вони нічого не боялись, але злі духи навівали на них жах.

— Не бійтеся, — заспокоїв їх Інає. — Злі духи нападають тільки на самотну людину і то тоді, коли вона поранена. Нас багато, і ми здорові — не бійтеся...

Підбадьорені трохи словами Інає, а все ж і не без певного недовір’я, юнаки почали обережно пробиратися вперед. Але з кожним кроком вони ставали все відважніші і незабаром забули про всякий страх. Так не минуло й півгодини, як всі п’ятеро, переборовши перешкоди з вивернутого коріння, поламаного гілляча і великих брил землі, зблизилися до місця випадку. Врешті, побачили й те, чого шукали: в глибокому м’якому болоті, утвореному в наслідок дощів, лежала людина. Цікаві юнаки, випередивши свого провідника, добігли до мети раніше і, позагрузавши мало не по коліна в болоті, окружили тіло. Що це було саме тіло, а не згорток заболоченої одежі, свідчила хіба сама голова, бо ні тулуба, ні рук, ні ніг не було видно.

[15] Сасі — злий чортик, що робить бешкети подорожнім, божок тьми з пробитою долонею.