Бог вогню. Том 3. В Мато Ґроссо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Юнаки дуже любили лазити по лісах з Інає, котрий умів найтяжче полювання перетворити в захоплюючу забаву, умів готувати надзвичайно смачні печені з убитої звірини, знав, де водиться найсмачніша риба, а на додаток у години ситого відпочинку вмів потішати своїх товаришів дуже цікавими оповіданнями і повчаннями. І тому, коли старий сповіщав хлопців про дозвіл морубішаби вибиратися в подорож — вони завжди скакали від радости, чим страшно гнівали Інає.

— Журіті! Моема! — кричав він. — Коли хочете скакати — то йдіть собі до своїх матерей! Мені не потрібно дітей для товариства!

Хлопці в таких випадках відразу поважніли і, щоб задобрити Інає, приносили йому щось їсти, або пропонували свої послуги у заготівлі стріл, яких треба було завжди припасати якнайбільше на дорогу.

Щезали вони з оселі непоміченими, а, коли верталися, обтяжені здобиччю, їх завжди зустрічали заздрісні погляди товаришів, котрі не могли удостоїтися ласки похмурого Інає.

Отож і тепер, по двотижневій відлуці, Інає, Журіті, Аракень, Моема і Асір поверталися додому. Та на цей раз їхня виправа була напрочуд невдала, так що не лише намиста з зубів, а й взагалі ніякої добичі вони не несли з собою. Інає був засоромлений і дуже сердитий, а юнаки вже очікували доброго прочухана від Аірі і боялися, що він на другий раз їх більше не пустить. Всі п’ятеро вже радо вернулись би додому, але оця шалена буря, що повиливала ріки і позатоплювала долини, примусила їх звести невеличку оку і в ній вичікувати погоди. Всі були голодні, а тому й лихі.

— І чому ми відразу не вернулися? — сказав невдоволено Асір, колупаючи палицею у вогнищі. — Адже звісно, що після зустрічі з Каапорою[11] нема чого пускатися на полювання.

Решта троє юнаків тільки переглянулися між собою, але не відважилися нічого додати, бо ж на таку сміливість в присутности Інає міг дозволити собі хіба Асір — улюбленець старого.

А Інає, котрий досі нічого не казав про ту зустріч, тепер витягнув з рота люльку і бовкнув:

— Журіті не бачив Каапори.

Хлопці ще раз обмінялися поглядами, не знаючи, що на це сказати.

— Журіті не бачив Каапори, — повторив Інає і пакнув димом. — Скажи мені, Журіті, який він був?

— Ну, — вагаючись відповів Журіті, — він був великий... як... як дерево!

— А був з ним ще хтось? — допитував Інає. — Що було довкола нього?

— Я не знаю... — сказав уже зовсім збентежений Журіті. — Ми ж тоді всі дивилися, але ніхто добре не бачив... Було так темно...

— Ага, було темно!.. — вдоволено хитнув головою Інає. — Отже, то не був Каапора. Каапора їде завжди зі своїм двійником — Кайпорою. Каапора і Кайпора — близнюки, розумієш? На Кайпору деякі племена кажуть також Курупіра, але Каапора є для всіх тільки Каапора.

— І Курупіра без Каапори не їздить? — спитав недовірчиво Асір.

— Ні, — відповів Інає. — Кайпора — це тінь від Каапори. А чей же сам знаєш, що тінь не може бігати окремо, куди їй забажається.

— А от мій дід, — не вгавав Асір, — бачив тільки самого Кайпору без Каапори.

— Твій дід ніколи з оселі не виходить і ніколи Кайпори не бачив! — сердито засопів Інає, котрий вважав себе найдосвідченішою людиною в племени і не зносив, щоб йому хтось перечив.

— Бачив, бачив! Коли був молодим — то бачив! — обстоював Асір свого діда. — Кайпора гнався за моїм дідом і хотів смоктати його кров.

— Ну, коли ти і твій дід краще від мене знаєте — то оповідай! — образився Інає.

— Мій дід, — відважно почав Асір, — повертався поранений з полювання до оселі. Це було вночі... Раптом почув, що хтось присмоктався до його плечей, де була рана... Дід оглянувся і побачив маленького, як мавпа, тапую[12] з червоними зубами... Почав тікати...

Тут Асір замовк, бо всі відомості вже у нього вичерпалися.

— Чого ж ти? — насмішливо спитав Інає. — Кажи далі!

Але Асір не мав більше чого оповідати і сидів мовчки, засоромлений.

— Ага, бачиш!.. — вдоволено сказав Інає. — Твій дід не знає, але я знаю. Отже, Кайпора зовсім не є маленьким тапуєю з червоними зубами, а є величезним. Його жінка — Кайсара, чорна-чорна і дуже зла. Вона має в руках довгий нагай, сплетений з жалкої кропиви, і ним б’є всіх, кого лиш зустріне: людей і звірів. Кайсари боїться все в лісі. З Кайпорою їде верхи на кайтету[13] Каапора. Він завжди просить в людей вогню для своєї люльки. О, але хто дасть йому того вогню — вже сам більше ніколи не закурить!.. Перед Каапорою завжди біжать лісові свині, а дорогу йому освітлюють світляки. Каапора не їздить в темноті. Тому, коли ти кажеш, що через сутінки не бачив нічого, — значить то не були ні Каапора, ні Кайпора.

Проти таких авторитетних відомостей хлопці не могли нічого заперечити і сиділи мовчки, обдумуючи те все, що почули від свого учителя. Тільки по якомусь часі обізвався Журіті:

— А кого ж то я бачив?

— То напевне був Анянґа[14], — відповів Інає. — Зустріч з ним також не є доброю ознакою, але все ж не така страшна, як зустріч з Кайпорою або Каапорою. Зустрітися з Каапорою?! Ха! Я хотів би бачити такого, що з ним зустрівся і залишився живим!..

— А з Анянґою? — спитав Моема.

[11] Каапора — злий індіанський божок, який кожного зустрічного робить нещасливим на все життя, або перетворює на злого божка Кайпору.

[12] Тапуя — одне з племен бразильських індіанців.

[13] Кайтету — рід лісних свиней. (Примітка авторки). Маються на увазі каітіту — пекарі або таясу, південноамериканські дикі кабани. (Уточнення упорядника інтернетної публікації).

[14] Аняґа або Анянґа — добрий індіанський божок, який переслідує шахраїв. (Так пояснює у першому томі авторка. У першому томі «Бога вогню» авторка називає його Аняґа, а тут, у третьому томі — Анянґа. Інакший варіант його імені — Анханги. В інших джерелах це не добрий, а злий до людей божок, захисник лісів).