— Добре, — обізвався по надумі, — коли падре мене звільняє від присяги, то я скажу... Але... але я боюсь...
— Не бійся, Бенедіто, я відповідаю за це, що тобі нічого не станеться.
— Ой, падре!.. Падре не може з ним битися... він дуже сильний і... страшний!..
— Страшний?.. Хто?
Бенедіто, боязко озираючись на двері, схилився до самого вуха священика і тихенько вишептав:
— Коарасіаба...
— Що?! — здивувався священик. — Він?!
Бенедіто хитнув головою і з благанням в очах поклав пальці на уста.
— І це ти йому присягав? — випитував далі отець Вісенте.
— Так. Він казав, що заб’є мене, що мене ніхто не врятує...
— За що ж це?
— За те, що я комусь оповім про Данка й Арасі.
— А що ж ти про них знаєш?
— Тепер уже знаю, що вони обікрали сеу Івана для тих розбійників і втекли з ними...
— Цього ти не знаєш, Бенедіто, — увірвав його священик, — і тому не говори неправди! Данко нічого ні в кого не крав. Я тебе питаю про те, що ти сам знаєш про Данка й Арасі?
— Нічого сам не знаю. Я лише поміг Арасі занести речі до ріки, а там у човні сидів Данко. Потім..
— Що було потім, Бенедіто, я знаю. Ти мені скажи тільки, де ти побачив Коарасіабу?
Муринчук був дуже здивований: як це? Падре вже все знає? І те, що Бенедіто справді не бачив розбійників, падре також знає?
Священик усміхнувся:
— Так, Бенедіто, я знаю, що ти не бачив розбійників. Але оповідай мені про Коарасіабу.
— О, то було дуже страшно!.. Напав на мене з-заду, вхопив за шию і став душити — отак! — і Бенедіто показав, як саме душив його Коарасіаба.
Далі, слово по слову, оповів докладно всі події аж до клятви і повернення додому включно.
— І це все? — спитав трохи здивований священик..
— Все, падре, от — присягаю!..
Бенедіто вже за своєю звичкою хотів уже собі перехрестити чоло великим пальцем, але священик ухопив його за руку.
— Не роби того, Бенедіто! — сказав строго. — Я й так тобі вірю.
Отець Вісенте посидів ще хвилинку мовчки, а потім раптом засміявся.
— Ех, ти! — потермосив він злегка Бенедіта за збите волосся. — Нерозумна ти дитино!.. Але не журись. Все буде добре.
І священик встав.
— Падре! — вхопив його Бенедіто за руку. — Падре вже йде? Лишає мене? А що ж я маю робити?..