Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А, гм‑м, де ви мешкаєте? Ти і твій брат?

— По-різному. Тут і там. У людей.

— У людей?

— Ну. Люди нас тримають і дають їсти. Ми працюємо.

— А що робите?

— Пильнуємо.

«Пильнуємо»? Ніна, яка сподівалася на досить очевидну відповідь: «Допомагаємо по господарству», трохи здивувалася.

— А що?

— Та все, — губи жінки піднялися, відкриваючи зуби. Сільвія зреагувала так, як реагувала на Яцека, а також на всіх, хто необережно користувався посудом чи намагався винести його з кухні без дозволу. Нещодавно Ніна була свідком того, як в Елізи впало на підлогу блюдце. Воно не розбилося, навіть не надщербилося, але Сільвія відразу скочила зі стільця з таким виразом обличчя, наче мала намір придушити дівчинку.

Дивна жінка.

— А, гм‑м, ти давно мешкаєш у монастирі? Допомагала пані Целіні наводити тут лад?

— Робила все, що треба. Я і Ремігіуш.

— Виходить, ви повинні непогано знати монастир. Може, ти була… — Тамара кинула на Ніну застережливий погляд, але дівчинка не зуміла зупинитися, — …у винному погребі?

— Там сидить янгол. Зачинений.

Ніна зі здивуванням покачала головою. Чого-чого, але такого вона не очікувала. Подумати тільки, розгадка таємниці підвалу була настільки близькою, але нікому й на думку не спало поговорити із Сільвією.

— А ти його бачила?

— Ні, відчувала.

— Відчувала?

— Він смердить страхом. Тут усі смердять страхом.

Ніна поглянула на Тамару, яка красномовним жестом покрутила пальцем біля скроні. «Божевілля шириться», — склалися її губи в нечутні слова.

— А чому він там сидить? Хто його зачинив? Хто він узагалі такий? — Ніна закидала Сільвію питаннями, але виявилося, що жінка нічого більше не знає.

Коли в трьох великих казанах вже готувався суп, а поряд булькотів компот, Тамара пішла до спальні, а потім повернулася із книжкою. Усілася на стільці біля столу й занурилася у читання, демонструючи найвищу байдужість до всіх капусняків світу. Ніна хотіла зробити так само, але відчуття обов’язку не дозволяло їй забути про пічку.

Вона мусила визнати, що, незважаючи на нелюбов до готування, собою трохи пишається. Раніше тільки допомагала мамі, а тепер — прошу: їй вдалося покерувати Тамарою і Сільвією та приготувати цілий обід. Суп, наскільки вона могла судити, смакував добре, й було його саме стільки, скільки треба. Мабуть. Але за це вона, якщо буде потрібно, хвилюватиметься пізніше.

Припинивши переживати через їжу, вона глянула на назву книжки, яку читала подруга. «Таємничий супротивник» — напевне, знову якийсь детектив. Тамара привезла їх штук п’ять, а може, й більше, всі дуже зачитані, з плямами від їжі, із загнутими сторінками. Ніна вже прочитала «Етюд у багряних тонах», «Стамбульський експрес», «Готель на узбережжі» й потроху починала розуміти, в чому сенс роботи детектива.

Цікаво, а чи сама вона так зуміла б?

Проблема в тому, що Шерлоку Голмсу чи Еркюлю Пуаро було легше. По‑перше, вони не були тринадцятирічними підлітками, яких ніхто не сприймав серйозно. По‑друге, вони робили висновки на підставі конкретних доказів: плям воску, слідів багнюки чи решток попелу. Ніна не мала нічого подібного: в монастирі відбувалися дивні речі, але все це було дуже непевно. Може, Сташек і справді повернувся додому, а Тимек загубився десь у лісі? Ніна не довіряла вже навіть власній пам’яті: чи сліди в Диявольському Колі й справді вели тільки в один бік? А нічні слова Малгосі? Можливо, дівчинка просто щось бурмотіла, й те безглузде белькотіння випадково склалося у зловісні слова. Навіть камінь, що позначав межу Диявольського Кола, не був жодним доказом, бо хтось міг його пересунути або просто копнути, не зауваживши.

Окрім того, були ще постійні відключення світла — спочатку тільки в монастирі, а тепер і в містечку; був той факт, що Ніна та Яцек не могли знайти дорогу до будинку Левицьких; були дивні картини Маури чи дивна поведінка Сільвії і Ремігіуша. Окремо кожна з цих загадок легко пояснювалася, але через усе це складалося моторошне враження, що в монастирі відбувається щось погане.

Ніна роздратовано похитала головою. У будь‑якому випадку, коли вона вже в чомусь була впевненою (наприклад, що Сташек не повернувся додому, або що пані Целіна не пішла до міліції), відбувалося щось, що цю впевненість нищило, а Ніна знову виявлялася дівчинкою із занадто багатою уявою — тією, яка з нудьги вигадує якісь дивні речі.

Може, вона насправді все це вигадала?

«Ні, — подумала Ніна, — це не моя уява». Але їй бракувало конкретного доказу. Досі все те, що могло б вважатися доказом, або зникало із часом (як сліди у Диявольському Колі), або ж існувало лише в непевних спогадах Ніни (як слова Малгосі). Лише замкнений у підвалі схиблений янгол не мав наміру зникати й був максимально конкретним і реальним. Як на Ніну, навіть занадто реальним.