Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чи запитає він про Обраного чи не запитає?

Утім, сержант або вирішив, що це черговий виплід дитячої фантазії, або ж надалі діяли чари янгола. Взявши до уваги той факт, що чоловік не зацікавився, звідки в покинутому монастирі стільки молоді, Ніна більше вірила в другу можливість. Обидва міліціонери, а також люди, які припливли з містечка допомагати в пошуках, здавалися трохи розгубленими: наче забули, навіщо, власне, вони тут з’явилися.

— Ми Обрані, — упиралася Малгося. — А…

Пані Целіна блискавично опинилася поряд із дівчинкою і стисла їй плече.

— Досить, люба. Панове не мають часу, аби слухати вигадки.

— І справді: заберіть, пані, дитину туди, де вона заспокоїться.

Коли пані Целіна з Малгосею вийшли, відізвався Яцек:

— Ви ж дозволите допомогти вам у пошуках, так? Ми знаємо місцевість, ми можемо стати в пригоді!

— Власне, ми б хотіли допомогти! — підтримав його Артур, а потім Маріуш і Адам. Дівчата обмежилися енергійними кивками.

— Згода, за умови, що ваша опікунка не заперечуватиме.

— Не заперечуватиме, — запевнила Еліза.

— Обіцяйте, що не станете відходити далеко.

Йому відповів хор згоди.

— Я організую групу, — запропонувала Еліза. — Маріуш і Артур хай шукають у лісі вздовж дороги до містечка, Адам та Яцек підуть по іншому березі озера, а близнючки — в бік залізничної станції. Я і Лідка підемо вперед, туди, де ліс найгустіший.

— Чому це саме ви маєте йти до найгустішого лісу, а не ми? — висунув претензію Маріуш. — Ви тільки дівчата. Навіть якщо знайдете Тимека, то не зумієте його принести. Я б із цим упорався.

— Чому я маю іти з Адамом? — відізвався Яцек.

— А що зі мною і Ніною? — запитала Тамара.

— У вас сьогодні чергування на кухні, пам’ятаєте? Сніданок Сільвія готує сама, але з іншою їжею ми їй допомагаємо. Такою була домовленість.

— Чергування на кухні? — обличчя Тамари виразно витягнулося.

Еліза пирхнула.

— Якщо не вірите, то можете перевірити: список висить на дверях.

Тамара стенула плечима, навіть не маючи бажання принижуватися до перевірки, але Ніна підбігла до списку. Справді, сьогодні було чергування її та Тамари. Вона зовсім про це забула.

І ще дещо привернуло її увагу.

— Гей, а чому в цьому списку немає Яцека?

— Сільвія не бажає бачити його на кухні. Начебто він розгепав якусь цінну тарілку чи щось таке.

— Яцек не б’є тарілок, — запротестувала лояльна до приятеля Ніна. У хлопця, може, й були різні вади, але незграбність до них не належала.

— Поговори про це із Сільвією.

Тамара й Ніна дивилися крізь вікно, як з‑під монастиря у різні боки розходяться групки молоді. День був похмурим, але ще не дощило. Коротке волосся хлопців і довге дівчат куйовдив вітер, що налітав з озера. Близнючки й Еліза одягли про всяк випадок дощовики, Адам мав ліхтарика, а з кишені сорочки Яцека стирчав папірець, в який, судячи з усього, було запаковано вкрадений зі сніданку бутерброд. Ніна відразу ж замислилася, чи хлопець уже тоді знав, що піде шукати Тимека, чи просто хом’ячив їдло, як тільки мав таку можливість.

Так чи інакше, пошукова група виглядала цілком непогано, й Ніна відчула мимовільний укол жалю, що не може піти з ними. Добре було уявляти, як вона знаходить у лісі пораненого Тимека і стає героїнею.

Вона усвідомлювала, що саме так думають й інші. Ці пошуки були наче конкурс на Обранця: ним виявиться той, хто знайде Тимека, бо це ж була чудова нагода, щоб Обранець проявив себе. Саме тому Еліза хотіла вирушити у найгустіший ліс — це було найгероїчніше.