Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Невисока каюта зі склепінчастим дахом й ілюмінаторами збоку. Присівши навпочіпки, стер зі скла сіру сіль і зазирнув усередину, але нічого не розгледів. Спробував штовхнути низькі тикові двері, але ті виявилися зачиненими. Натиснув кістлявим плечем. Роззирнувся у пошуках, чим їх виламати. Він нестримно тремтів, зуби сильно цокотіли. Подумував вибити двері ногою, але вирішив, що це не дуже гарна ідея. Обхопив рукою лікоть другої і знову вдарив у двері. Відчув, що вони зсунулися. Зовсім трохи. Вдарив ще і ще. Врешті одвірок розколовся і двері подалися, тоді він широко їх прочинив і трапом спустився у каюту.

У застійній трюмній воді вздовж нижньої перебірки чимало мокрого паперу і сміття. Від усього відгонить кислим. Вогким і холодним. Думав, що корабель розграбували, але все це зробив океан. Посеред кают-компанії стояв стіл із червоного дерева з відкидною штормовою сіткою. Дверцята шафок розчахнуті, мідь тьмяно позеленіла. Пройшов до передніх кают. Минув камбуз. Борошно і кава на підлозі, консерви частково розчавлені й іржаві. У гальюні унітаз з неіржавної сталі та раковина. Слабке морське світло падало крізь верхній ряд ілюмінаторів. Усюди розкидано спорядження. У великій калюжі плаває надувний рятувальний жилет.

Він майже очікував, що побачить щось жахливе, але нічого не виявив. Наматрацники в каютах скинуті на підлогу, а постільна білизна й одяг купою звалені біля стіни. Усе мокре. На носі — шафка з розчахнутими дверима, але світла замало, аби побачити її вміст. Пригнув голову, зробив крок уперед і взявся обшукувати човен навпомацки. Глибокі скрині з дерев'яними відкидними лядами. На підлозі — купи морського спорядження. Він усе витягнув і склав на похилене ліжко. Ковдри, одяг для штормової погоди. Знайшов вологий светр і одразу натягнув його на себе. Видобув жовті гумові чоботи й нейлонову куртку, яку тут же надягнув, застібнувши блискавку, а потім одягнув нееластичні жовті штани зі штормового комплекту, великими пальцями накинув лямки на плечі, а тоді вже взувся. Потім знову піднявся на палубу. Хлопець сидів там, де він його і залишив, спостерігаючи за кораблем. Коли той стривожено підхопився, чоловік зрозумів, що в новому одязі має незвичний вигляд. Це я, гукнув він, але хлопець стояв на місці, тож чоловік махнув йому і поліз назад.

У другій офіцерській каюті під ліжком збереглися ящики. Він витягнув їх і підняв. Інструкції й папери іспанською. Бруски мила. Папери були й у чорному шкіряному саквояжі, вкритому цвіллю. Поклав мило в кишеню і став роздивляючись. На ліжку розкидані іспанські книжки, розмоклі та безформні. Один том вклинився в стелаж, зіпертий на носову перебірку.

Уже в чоботях і зі знайденим прогумованим полотняним мішком чоловік обійшов решту корабля, відштовхуючись від перебірок там, де був нахил. Жовті непромокальні штани скрипіли на холоді. Накидав у мішок різного одягу. Узяв жіночі кросівки, які могли підійти хлопцю. Складаний ніж з дерев'яною ручкою. Сонцезахисні окуляри. І все ж його пошуки були якісь ненормальні. Як коли виснажливо шукаєш загублені речі спочатку в найменш імовірних місцях. Нарешті він зайшов у камбуз. Увімкнув і вимкнув плиту.

Відсунув засув і підняв люк над машинним відділенням. Напівзатоплено, непроглядна темрява. Жодного запаху бензину чи оливи. Зачинив люк. Переглянув вміст шафок під лавками на кокпіті. Там тримали подушки, парусину й рибальське знаряддя. У шафці за штурвальною тумбою виявив мотки нейлонової мотузки, сталеві балони з газом і ящик для інструментів зі скловолокна. Сів на підлогу кокпіта і перебрав інструменти. Іржаві, але справні. Плоскогубці, викрутки, ключі. Зачинив ящик, підвівся і пошукав поглядом хлопця. Побачив, що той заснув, скрутившись калачиком на піску і поклавши голову на купу одягу.

Переніс ящик і один балон з газом у камбуз, а тоді востаннє оглянув каюти. Потім перерив шафки в кают-компанії, передивився теки й папери в пластикових коробках, намагаючись знайти бортовий журнал. У дерев'яному ящику з декоративною стружкою знайшов запакований і невикористаний набір порцелянового посуду. Переважно потрісканого. На вісім персон, з назвою судна. Подарунок, подумав він. Дістав чайну чашку, покрутив на долоні й поклав назад. Насамкінець знайшов квадратну дубову скриню з мідною пластиною на кришці, стінки з'єднано «ластівчиним хвостом». Спочатку подумав, що це г'юмідор, але форма відрізнялася, та, піднявши скриньку і зваживши у руці, здогадався, що це. Відклацнув роз'їдені защіпки й відкинув кришку. Усередині лежав мідний секстант, імовірно, сторічний. Дістав його з підігнаного заглиблення і потримав у руці. Вражений його красою. Мідь потьмяніла, на місці руки, що колись його тримала, з'явилися зелені плями, але все інше було в ідеальному стані. Витер патину з пластини на підставці. «Геззаніт», Лондон. Приклав його до ока й повернув коліщатко. Перша річ за довгий час, яка його так розбурхала. Згодом поклав секстант назад на синю байкову підкладку футляра, опустив кришку, заклацнув защіпки, поставив назад у шафку й зачинив дверцята.

Коли чоловік знову повернувся на палубу поглянути на берег, хлопця там не побачив. Миттєво запанікував, аж угледів, що син, опустивши голову, гуляє з пістолетом у руці вздовж пляжу. Тоді ж чоловік відчув, що корпус корабля здіймається і ковзає. Злегка. Наближався приплив. Плескав по скелях уздовж молу. Чоловік повернувся і спустився в каюту.

Приніс два мотки мотузки з шафки, виміряв діаметр мотка, приклавши долоню, помножив на три, а потім порахував кількість кілець у мотку. П'ятнадцять метрів. Повісив мотузку на кнагу на сірій тиковій палубі й знову спустився в каюту. Зібрав усе потрібне й поклав біля столу. Знайшов декілька пластикових каністр з водою в камбузній шафці, але всі, крім однієї, порожні. Підняв одну й побачив, що вода витекла, бо пластик тріснув, здогадався, що каністри замерзали під час безцільних корабельних мандрів. Можливо, неодноразово. Чоловік узяв напівпорожню каністру, поставив на стіл, відкрутив кришку, понюхав воду, потім підняв посудину двома руками й випив. І потім ще раз.

Бляшанки на підлозі камбуза всім своїм виглядом натякали, що вони непридатні, і навіть ті, що були у шафці, сильно проіржавіли або зловісно здулися. Етикетки давно повідривалися, а вміст було написано збоку на металі чорним маркером, іспанською. Не всі написи він зрозумів. Порився у них, струшуючи та стискаючи. Склав на стільниці над холодильничком. Думав, що десь мають стояти запаковані ящики з харчами, але не був певен, чи вони досі їстівні. У будь-якому разі візок має свої обмеження. Усвідомив, що сприйняв як належне це щастя, що так несподівано звалилося йому на голову. Проте і далі повторював уже сказане. Удача — це не завжди щастя. Лише декілька ночей, лежачи у темряві, він не заздрив мертвим.

Знайшов банку оливкової олії та декілька бляшанок молока. А ще чай в іржавій металевій коробці з кришкою. І пластиковий контейнер з якоюсь невпізнаваною їжею. Напівпорожню банку кави. Чоловік методично перебрав вміст поличок у шафці, відбираючи, що брати, а що лишити. Коли відніс усе потрібне в кают-компанію і поклав біля трапа, повернувся на камбуз, відкрив ящик з інструментами та заходився відкручувати пальник із пічечки на карданному підвісі. Від'єднав обплетений гнучкий шланг, зняв із пальників алюмінієві розсікачі й один із них поклав у кишеню куртки. Гайковим ключем розкрутив латунні фітинги й вивільнив пальники. Потім розчепив їх і прикріпив один кінець шланга до єднальної трубки, а другий — до газового балона, і відніс усе в кают-компанію. Наостанок зробив клунок з поліетиленового брезенту, склав у нього банки з соком, фруктами й овочами та перев'язав клунок шнуром. Потім скинув свій одяг і доклав його до іншого добра, а тоді голий піднявся на палубу і з брезентом зіслизнув до поруччя, переліз через нього і стрибнув у сірий крижаний океан.

До берега доплив уже в останніх променях світла, скинув клунок, долонями струсив воду з рук і грудей і пішов до свого одягу. Хлопець рушив за ним. Він декілька разів запитав про його плече, синє і бліде через те, що він бився у двері. Усе гаразд, сказав чоловік. Воно не болить. І у нас тепер багато всього. Зажди — побачиш.

Вони квапливо йшли пляжем назустріч сонцю. А якщо корабель змиє? запитав хлопець.

Не змиє.

Але ж може.

Ні. Ходімо. Зголоднів?

Так.

Сьогодні ми добре поїмо. Але треба поспішати.

Я поспішаю, тату.

Бо може піти дощ.

Звідки ти знаєш?

Відчуваю його запах.

І як він пахне?

Вологим попелом. Ходімо.

Потім батько зупинився і запитав: А де револьвер?

Хлопець заціпенів від переляку.

Боже, сказав чоловік. Озирнувся на пляж. Човна уже не було видно. Глянув на хлопця. Той схопився за голову і майже плакав. Вибач, сказав він. Вибач мені.

Чоловік поставив клунок з консервами. Треба повертатися.

Вибач, тату.

Усе гаразд. Нікуди він не пропаде.