Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Може, він вважає, що ми несправжні.

І ким він нас вважає?

Не знаю.

Не можна тут лишатися. Треба йти.

Він наляканий, тату.

Краще його не торкайся.

А може, ми дамо йому якусь їжу?

Батько стояв, позираючи на дорогу. Чорт, прошепотів він. Глянув униз на старого. Може, він перетвориться на бога, а вони — на дерева. Добре, сказав він.

Він розв'язав і відкинув брезент, перебрав консерви й видобув банку з фруктовим коктейлем, дістав ножик із кишені, відкрив, відігнув кришку, а тоді підійшов до стариганя, присів навпочіпки й віддав бляшанку хлопцю.

А ложку?

Ложки не дам.

Хлопець узяв банку й передав її стариганю. Візьміть, прошепотів він. Ось.

Старигань підвів очі й подивився на хлопця. Той подав йому консерву. Видавалося, наче хтось на дорозі намагається нагодувати збитого стерв'ятника. Усе добре, сказав хлопець.

Старий опустив руку. Закліпав сіро-блакитними очима, що майже сховалися в тонких зморшках, забитих сажею.

Беріть, сказав хлопець.

Старигань узяв бляшанку худющими, кістлявими пальцями та притиснув до грудей. Пийте, сказав хлопець. Воно смачне. Він жестами показав, як його пити. Старий опустив погляд на банку. Схопив її міцніше й підняв, наморщивши носа. Його довгі жовті нігті зашкрябали по металу. Потім він нахилив банку і відпив. Сік стікав по бруднющій бороді. Він опустив бляшанку й із зусиллям прожував. Коли ковтав, посмикував головою. Дивися, тату, прошепотів хлопець.

Бачу, відповів чоловік.

Хлопець повернувся й поглянув на нього.

Я знаю, про що ти хочеш запитати, сказав чоловік. Відповідь «ні».

І що я хотів запитати?

Чи можемо ми взяти його із собою. Не можемо.

Знаю.

Знаєш?

Ага.

Це добре.

Можна йому ще щось дати?

Подивимося, чи він хоч це доїсть.

Дивилися, як він їсть. Закінчивши, старий сидів, тримаючи порожню банку й заглядаючи всередину, наче в ній мало ще щось з'явитися.

Що ти хочеш йому дати?

Як думаєш, що б йому дати?