Безлюдні острови 17-21: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Ти це сказав! Але я кажу вам, що нещастя ніколи не буває великим, якщо можна знайти вихід. Чому ти не пішов до еміра, щоб той вислав солдат проти розбійників?

- Емір послав свої війська на війну проти Хамдана, залишивши лише охорону на стінах, — пояснив йому Нессім.

- Тоді я не розумію одного: чому ви не видали мене розбійникам? Бо це собаки Махмуда з Газни, яких він послав за мною, і я тікав від них на коні швидше за смерть, поки не знайшов притулку в стінах Сезаму. Вони мають наказ тирана, який каже: Я той, перед ким тремтять гори, а буря човгає на колінах, як собака!

- Накази мертвих важать легше, ніж гаманець банкрута, — пробурмотів Хассан. — Махмуд вже як шістнадцять днів мертвий!

Ібн Сіна подивився на нього широко розплющеними очима й зітхнув із тим полегшенням, з яким бачиш світло в кінці довгого льоху:

– Ось чому вони перетворилися на звичайних розбійників, для яких я нічого не вартий, а ви не встигли мене продати!

- Ти нас кривдиш, бо ми ніколи про це не думали! – обурився Юссуф з невинністю доньки, яка, спіймана батьком за грішними іграшками з водоносом, запевняє, що займалася з ним лише рахуванням зірок.

- Хтось міг би подумати, Юссуфе, що ти брехун і сукин син, але ти вірний послідовник Аллаха і знаєш, що єдиний спосіб захиститися від Його гніву - це правда, а брехня - це щит. зроблена з козячої шкіри, яка не витримає порізу мечем або навіть не захистить тіла від батога, — сказав Ібн Сіна, дивлячись іншому в обличчя. — Тож не тремтіть, мов дромадер, що хоче впасти, але великий страх перед батогом все одно випрямляє ноги, я вам вірю. Пророк сказав, що нагороджувати правдою годиться, бо це бальзам для його душі, тож нагорода не омине вас. Це буде порада, яку я буду шукати у своєму розумі, який старший за мене і пам'ятає народження перших зірок. Приходьте до мене додому завтра.

Правда - яка дивна тварина, вона міняється, мов саламандра.

- Скажи мені правду, - усміхаються очі Хлебовського.

- Скажи йому правду», — погоджується Авіценна. — Сотні ночей я шукав правду, підсвічуючи собі серцем, мов ліхтарем. Скажи йому.

Я сказав йому ту правду, яку знав тоді. Розповідав, що на п'ятому році свого життя Авіценна читав вчені книги, на десятому знав Коран напам'ять і переміг свого вчителя в суперечці, а на сімнадцятому році він зцілив бухарського еміра, чого не змогли зробити інші східні лікарі. Натомість йому було дозволено користуватися бібліотекою Саманідів, яка містила всі твори мудреців Азії та Європи. "Я прочитав їх, - згадував він, - і набув того ступеня знань кожного автора, яку він мав у своїй галузі". Коли бібліотека згоріла, заздрісники кричали, що він підпалив її, щоб неподільно розпоряджатися всіма накопиченими там знаннями.

Я сказав, що Авіценна був генієм, якого однаково шанували і на Сході, і на Заході. Лікар, який відкрив гігієну, стрес, бактерії, заразливість хвороб і методи лікування, які все ще використовуються (наприклад, спорт і психотерапія), зриваючи забобони європейської та арабської медицини ("Незалежно від того, вип'єте ви настій м'яти з заклинаннями чи без них, він матиме ті самі ефекти"). Філософ, який відновив цінність правдивого міркування, відкинувши безплідні спекуляції на шляху до істини. Вчений (геолог, мінералог, астроном, оптик, лінгвіст, логік, енциклопедист, історик музики та ін.), який випередив Леонардо, Лейбніца та компанію освяченням досвіду (він таємно виконував розтини трупів), протиставляючи фаталізм природному закону причинності, і боровся з псевдонаукою (алхімією та астрологією). Географ, який першим заявив, що деякі гірські хребти колись були дном моря. Вільнодумець, який висміював догмати, стверджуючи, що світ не було створено з небуття з волі Бога, а з вічної матерії ("Така невіра, як моя, це нелегка річ"), "Якобінець" ісламу, який бажав універсального справедливості та рівності, безкоштовно зцілюючи бідних людей і роздаючи їм власне майно.

Я казав про те, що він був самотнім, як і будь-який геній, і що його ненавиділо ортодоксальне мусульманське духовенство. Лише мудрість, яка принесла йому розголос "чаклуна", дозволила йому уникнути жорстокої смерті. Постійно звинувачений - він був Гуллівером серед молодих пастирів і ліліпутів, і до нього стосуються слова Свіфта: "Дурні бувають поблажливими один до одного, але якщо зустрічається людина справжнього таланту й розуму, вони негайно повстають проти нього, а якщо не можуть стягнути його вниз, то, принаймні, намагаються заплямувати його характер, вбити репутацію". Я продекламував чотиривірш Авіценни у власному перекладі, зробленому з російського перекладу оригіналу:

"Три дурні зійдуться і знай собі плетуть, Що тільки їм одним відкрита світу суть. Щоб ті осли тебе кафіром не назвали, Із ними в бесіді ослоподібним будь!“.

(Авіценна. Рубаї)

Далі я казав, що йому доводилося постійно тікати, міняти місця перебування і одягати різні маски (частіше за все, маску бідного дервіша). Протягом багатьох років його переслідували сорок головорізів Махмуда з Газни, про якого Чермінський пише:

"...Держава Махмуда, створена завоюванням і тиранією, простягалася від Бухари й Кавказу до Індії, а його владу підтримувало ортодоксальне мусульманське духовенство, яке засуджувало прогресивну секту ісмаїлітів (належав до неї батько Ібн Сіни), які проголошували, що всі люди, незалежно від їх соціального походження, рівні. Показуючись у шатах покровителя культури, Махмуд оточив себе вченими й митцями, яких змушував перебувати при своєму дворі. Він вимагав від них абсолютної покори; у глибоких підземеллях афганських фортець він ув’язнював і катував тих, хто відмовлявся бути підлесниками та фальсифікаторами історії. Всесвітньо відомий перський поет Фірдоусі, автор відомого епосу "Шах-наме", написав гостру сатиру на Махмуда, після чого йому довелося тікати. Усі прогресивні та незалежні вчені та письменники, яким вдалося втекти від Махмуда з Газни, змушені були шукати притулку в інших правителів. Це те, що зробив Ібн Сіна, і Махмуд наказав сороку посланцям схопити його...".

Я також говорив про скромність Авіценни – скромність вченого (як чоловік, він вів гуляще життя і тим скоротив його), що було виражене в його передсмертних словах: "Ми вмираємо і забираємо з собою лише одне: усвідомлення того, що нічого не дізналися".

- Я сказав тобі правду, — сказав я своєму приятелеві.

- Ти сказав мені мумію істини, витягнуту з піраміди книг, — відповів він без посмішки. - Знайди живого фараона.

Безлюдний острів став зовсім безлюдним, і я знову почав шукати Авіценну. Ще не настав час, щоб я побачив його сидячим на високій терасі будинку й глибоко замисленим після таємної зустрічі зі своїм товаришем у ненависті до людських кривд і земної несправедливості, карматом[4] Хамданом. Він дивився на місто з білими будинками і садами, де червоніла айва, цвіли білі шовковиці і вкривалися квітами персики, а в повітрі витав аромат троянд, наповнений краплями води з фонтанів і співом солов'їв. Здалеку він почув протяжний крик муедзина: "Аллах і ніхто, крім Аллаха!", пробудивши мрію про близький день, коли ті самі слова з мінаретів проголошуватимуть свободу, подаровану місту ним і братом Хамданом.

Купцям, які прибули за порадою, він повідомивЮ що розбійників треба ввести до Сезаму, тільки йому не дано було скінчити.

- Аллах Акбар! Ця людина збожеволіла! – скрикнув Ібрагім.

- І як це Пророк не трісне його по пиці — луною вторив йому Нессім.

- Невже ти не здогадуєшся, що ми цього, власне, і не хочемо?! — заволав Юссуф. — Ти прикидаєшся мудрим, а дурний, мов кульгавий страус!

- Кенсім! – прошипів Хассан, хапаючись за ножа, — через нього говорить шайтан!

- Перестань знущатися з нас, син свині, а то я зроблю з твоєї шкіри верблюжу упряж! — нарешті попросив його Хакім.

Авіценна перечекав цю бурю з байдужістю перукаря, який вважає кожне голене обличчя однаково потворним, і, плюнувши на них у глибині своїх безодніх думок, звернувся до Юссуфа такими словами:

- Божевілля заволоділо мізками твоїх друзів, але ти послухай мене, бо я помітив, що у тебе глибокий, як колодязь, розум, у якому спить темрява і тиша напоєна водою, а слова твої сповнені великої мудрості, мов вимена у верблюдиці, що ось-ось лопнуть від молока...

[4] "Кармати, уламок шиїтської секти ісмаїлітів — прихильники спільності власності. Авіценна був пов'язаний з карматами" ("Велика Енциклопедія PWN", 1965); "Кармати, радикальний і революційний шиїтський рух з тенденціями до комунізму. Прийшовши до влади, вони стали такими ж нетерпимими, як суніти" (Ян Рейхман, "Мохаммед і мусульманський світ", 1960). Фелікс Кляйн-Франке писав у Die Welt у 1986 році: "Кармати з’явилися в другій половині ІХ століття. Використовуючи силу своєї науки і зброї, вони намагалися підготувати революцію, маючи в своєму розпорядженні добре організовані військові частини. Вони не щадили населення всіляких звірств: грабували міста, вбивали їх жителів, нападали на каравани паломників. Симптоматично, що Абу Нідал, один із лідерів ООП, який зізнався у кривавих нападах на аеропорти Відня та Риму 1985 року, відчуває духовну спорідненість із карматами".