Призабуті казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Приходить чорт уранці й каже:

— Ну, Іване, клади свою руку на вогонь — побачимо, чи витримаєш?

Підійшов Іван до того самого пня, що вже до половини згорів, поклав руку на жар, а другою рукою — смик за сирицю! Люнула вода з торби, погасила вогонь — і лишень пара пішла.

— Е-е, — сміється Іван, — що ж це ти, чорте, такий ледачий вогонь поклав, що на ньому добрий християнин і руки нагріти не може!

Засмутився чортяка, аж йому хвіст зів‘яв, і ще раз побіг до свого царя.

Вислухав його Сатана і розхорувався. З горя випив сім бочок смоли, обтерся і тоді каже до чорта:

— Візьми ж ти того Івана ще на останню спробу — на мою булаву. Та гляди, щоб не загубив де, бо тоді я сам тобі роги скручу!

От вертається чорт до Івана і несе на плечах сатанинську булаву. А булава з кованого заліза, величезна та важезна — на сто пудів[12]. Несе її чорт — і під ним земля вгинається.

— От, Іване, — мовить чорт, — зробимо останню спробу. Це булава самого нашого найстаршого царя. Хто її підкине вище — той виграє. Годишся?

— Годжуся, — відповідає Іван, а сам і зажурився. Бо як таку булаву підкинути?

А чортяка як розмахнувся, як розмахнувся, та як пошпурить тією булавою — аж загуло! І полетіла булава вгору зранку, а вернулася і впала на землю як сонце заходило. Та як упала, то земля під нею розкололася, а на дні розколини вода виступила.

— Ну, — каже чорт, — узавтра рано твоя черга кидати.

Завдав собі булаву на плечі й пішов.

Ранком повертається, приносить булаву й дає Іванові.

— Бери ж та й підкидай, — говорить.

Узяв же Іван булаву за тонший кінець та й ледве здолав його на три лікті піднести, а голова і з місця не зрушилася. І взяла досада парубка. Силач він був великий і недарма Великаном прозивався, але щоб таку тяжелезну булаву підкинути — куди-куди! Ніякої людської сили на таке діло не вистачило б.

А чорт скаче довкола й принаглює:

— Та ну бо, Іване, підкидай, не гайся!

— Почекай, — каже Іван, а сам надумується.

— Та чого там чекати! — нетерпеливиться чорт.— Підкидай!

— Зараз, зараз...

І далі стоїть.

Чорт знову до нього:

— Та Іване, та чому ж ти отягаєшся?[13] Он сонце вже підбилося як високо! Чого ти чекаєш?

Розсердився Іван та як крикне:

— Ох і впікся[14] ти мені, чортяко! Та чекаю, поки он та хмара ближче насунеться: загирю вашу пекельну булаву на неї, а тоді побачимо, як ваш Сатана буде без неї верховодити.

Чорт аж підскочив з переляку, та за булаву! Видер її Іванові з рук і гур-гур — назад у діру — тільки курява за ним знялася.

— Слава ж Тобі, Господи! — перехрестився Іван. — Позбувся клопоту! Тепер можу знову до діла взятися.

І став знову рів копати.

Копає-копає, коли гульк — іде до нього якийсь дід, увесь у білому і зі срібною бородою по коліна.

[12] Пуд — міра ваги — 16 кілограмів.

[13] Отягатися — відкладати якусь роботу.

[14] Впікся — надокучив.