Призабуті казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Та мерщій розсунену солому поправляє, та підгрібає, та підмітає! А тоді вскочив у повітку, вхопив сокиру, дров нарубав і поніс до хати в печі розпалювати.

— Братці, — будить братів, — а вставайте мерщій, та берімося до роботи, бо в мене руки аж пашать до діла!

Дивом великим здивувалися брати, та не мали часу дивуватися, бо і їх від сопілки така хіть до праці взяла, що в хаті все ходором заходило: один воду носить, другий кашу вимішує, третій замітає. У сусідів ще й до ранньої молитви не ставали, а брати вже помолилися, вже й поснідали, вже й ложки помили та в поле зібралися. Та все скоренько, та все підбігцем!

Знову позичили волів, на цей раз аж дві пари, і рушили. Сопілка грає, брати підспівують, а воли, наче й не воли, а якісь заводські жеребці, шиї повигинали і чвалом-чвалом, ледве брати за ними вспівають.

Приїхали на своє поле і стали орати. Та як орати! Ще інший господар один раз плугом не обернув, л брати вже — сім. Ще інший господар і сім разів не обернув, а брати вже кінчають. Лежень сам у борону впрягся, боронує і кричить.

— А поганяйте-но там, братці, волів, бо мене сила розпирає!

Та волів і поганяти не треба — біжать самі, наче рисі, і плуг, як увійде в землю, то так борозну відріже, мов ножем.

Чи там інші господарі половину лану зорали, чи ні а брати вже й зорали, вже й заборонували, вже й засіяли й заволочили, та ще й сусідам допомогли.

І так з того дня пішло: як лишень Лежень до сходу сонця в сопілочку подме, то під братами наче земля загориться. Кожен за десятьох справляється, та при роботі і співають, і жартують, й інших заохочують. За літо відробили за позичені воли та ще й на заробітки ходили. А люди наймали їх наввипередки, бо кожен брат за один день лан вижав і снопи пов‘язав і в копи поскладав. А як стали втрьох, то за день стирту збіжжя змолотили. От які робітники були!

Та так вже й грошей заробили й худібку придбали, а восени стали ліс рубати. Як вони вже там рубали, так рубали, та одного дня десь Лежень при роботі загубив сопілку. Похопилися вже, як увечері додому вернулися.

Зажурилися старші брати.

— Це ж, — кажуть, — без тієї сопілки наш Лежень знову лежнем лежатиме.

Коли ж ні! На другий день удосвіта чують — а Лежень уже по хаті товчеться, та щось робить, та ще и пісеньку веселу мугикає.

— Що ж це ти, Лежню? — дивуються брати. — І сопілки не чути, а ти роботою зайнятий?

— Е-е, братці! — відповідає Лежень. — Ви мене тепер і мотузком не прив‘яжете лежати. Звик я до роботи. А хто робити звичний, тому й музики для заохоти не треба — робота сама веселить.