Призабуті казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Привітався з Іваном і питає:

— А що це ти, Іване, робиш?

— Так і так, — каже Іван, — хочу річище Дніпра у ту діру відвести, щоб на Йордан свячена вода пекло зруйнувала, а всіх чортів винищила.

Похитав старець головою і мовить з докором:

— А що ж оце ти, Іване, старший за самого Бога, чи як? Коли б Господь схотів пекло зруйнувати, то досить йому лишень мізинцем кивнути. Але Він того не робить. Пекло зруйнує Ісус Христос, але тоді лишень, як на землі ні одного грішника не зостанеться. А ти не маєш права того робити!

Злякався Іван, хотів щось дідові сказати — а діда вже й нема. Зажурився парубок, сів і думає: що його у світі Божому робити? Отой дід напевно не був звичайним дідом, а, може, був самим святим Петром, якого Бог послав. Отже, не можна Дніпра у пекло пускати. То тоді як? Знову дати чортам волю над миром хрещеним збиткуватися? Також гріх.

А тим часом у пеклі переполох великий. Як почув Сатана, що Іван хотів його булаву аж на хмару закинути, то зі страху мало дуба не дав[15]. Скликав усіх чортів од старого до малого і давай раду радити. Радили, радили, і врешті врадили.

— Піди, — каже Сатана до чорта, — і спитай у того Івана-Великана, який він окуп від нас хоче. Дай йому, скільки б він не заправив, лишень хай іде собі, звідки прийшов.

І ще раз приходить чортяка до Івана, та такий смирний, наче побитий пес.

— Іване, — каже, — чи не взяв би з нас окупу? Дамо тобі золота, скільки хочеш, тільки не губи нас і йди собі геть звідси.

Зрадів Іван і мовить:

— Не так буде вам легко мене позбутися. Ти мені тричі задачі задавав. Тепер я тобі задам: ось як до трьох разів насиплеш мені повний бриль золота, то я собі піду отак; але як не насиплеш, то я тобі хвоста намну, а до того накажу вам зсередини пекла діру засипати і замурувати і більше на світ не виходити. Згода?

Зрадів чорт, бо що там за задача до трьох разів бриль золота насипати! Він за один раз це зробить.

І каже Іванові:

— Добре, зараз іду принесу.

— Та ні, — відповідає Іван, — узавтра вранці принесеш.

— Хай буде.

Пішов чорт, а Іван дочекався вечора, перехрестив довкола себе на всі чотири сторони світу повітря, щоб чортяка нічого не побачив, і заходився копати глибоку яму. Яму хмизом притрусив, землею посипав, лишень невелику діру посередині лишив. На ту діру поклав дном униз бриля, а в дні бриля маленьку шпарочку прорізав. І ліг спати.

От приходить зранку чорт і приносить торбу золотих червінців. Сипнув червінці у бриль, а червінці через дірочку і посипалися в яму. Глянув чортяка — а бриль як був порожнім, так і є.

Почухав він потилицю заднім копитом, покрутив хвостом і побіг назад. Приносить цілий міх золота. Висипав у бриль, а червінці знову через щілину — в яму, і бриль, як був порожнім, так лишився.

І втретє побіг чорт по золото. Набрав його повну волову шкуру, аж зігнувся, поки доніс. Так що ж — і на цей раз бриль через шпарочку всю волову шкуру червінців в яму пропустив, а сам, як був порожнім, так порожнім лишився.

Чорт — у плач, а Іван хап його за хвіст, накрутив на руку і давай смикати з усіх сил. Чорт уже й проситься і благає, а Іван смикає і смикає. Мало не відірвав.

Насилу-насилу видерся чортяка й прожогом утік у діру.

Три дні й три ночі гарували всі чорти в пеклі, засипаючи та замуровуючи вихід на світ, а Іван прикотив величезний камінь і заклав діру зверху. Тоді пішов сповіщати по цілому краю, щоб люди поверталися і жили, як раніше. А на ті гроші, що їх із ями вигріб, сказав збудувати найбільшу у світі церкву і поставити найвищу дзвіницю.

Язиката Хівря

Давно колись, ще за кріпацьких часів, жило в одному селі подружжя: Іван та Хівря. Іван був дуже працьовитий, статечний і розважний, але жінку, мов на лихо, мав занадто цікаву до чужих справ, а вже таку слизькоязику[16] — не доведи Господи! Що б у хаті не сталося — Хівря відразу розносила по цілому селу. А вже як своє розносила, то чуже й поготів. Та ще мусіла знати, що в чиїй хаті діється і що у чиєму горщику вариться, а як перша не довідалася якої новини, то просто хорувала від заздрости. Оце, бувало, почує, що в сусідки борщ не вдався, — та й зараз до іншої сусідки:

— Ой, кумонько, чи ви чули? Там Явдоха такого борщу наварила, що хоч собаці на хвіст вилий! Там така нездара, що нічого не вміє. Та там з неї така нехарапутниця[17], що я ще зроду не бачила...

Або побачить, що якийсь парубок дівчині підморгнув — і зараз по селу:

— Сусідонько, чи ви знаєте, що Нечипоренків Василь до Мелашки Ковбенкової старостів посилає?

— Та невже?!

[15] Дати дуба — згинути, здохнути.

[16] Мати «слизький язик» означає бути людиною, якій не можна нічого довіряти по секрету.

[17] Нехарапутниця — нехлюя.