Ні з ким порадитись. Гриша вже далеко. Хіба що Микитку покликати, білочубого першокласника? Правда, зелений ще, сказано — буквар. Проте цікавий до всього. Почув про аеросани, не дає проходу: «Покажи, покажи!» — чіпляється. І дома щось майструє. І гадюк та собак не боїться. І тримати язик за зубами уміє. Солідна людина.
Реактивний двигун. Блискучий довгастий корпус. Вулканна сила і швидкість падаючої зорі. Одна мить — і корабель в захмарних висотах. А під тобою — вся планета з білими вершинами гір, сивими валами океану, зеленим розливом лісів.
Отже — бути ракеті!
Чуєте, осокори і клени? Бути ракеті! Тільки дивіться: нікому — ні слова! Це — таємниця. Її знаю лише я.
І, може, Микитка знатиме.
А більше — ніхто!