Ойойкове гніздо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Взявши злощасний подарунок, він поліз у гущавину. Вирив під кленом яму, склав знівечені портрети і пригорнув їх землею. В лісовій півтемряві над свіжою могилкою Гриша дав страшну клятву — більше ніколи в житті не зв’язуватись з дівчиськами!

— А тепер ходімо на капе! — сказав рішуче.

Я відчув, що зараз трапиться щось надзвичайне.

— Повторюй за мною, — наказав Гриша. — «Хай мене печуть на вогні, не скажу нікому про те, що бачив…»

— Хай печуть… — залепетав я жахливі слова.

Під суцільними шатами бузини повзли ми темним вузьким коридором.

— Капе — що це таке? — спитав я пошепки.

— Командний пункт. Теж мені… вояка…

В очі раптом ударив сонячний сніп. Світло проникало сюди вузьким колодязем, пробитим у товщі зелених віт.

— Дивись, — тихо мовив Гриша.

Я підняв голову і завмер від подиву. Перед нами на маленькій галявині стояла казкова машина. Як уві сні, я ходив круг неї, з трепетом оглядав пропелер, туго натягнуті ланцюги, гордо задерті носи полозів. І сидіння, й педалі, й кермо — все, все було справжнє, все приваблювало, кликало: «Сідай і лети!»

— Ну, як? — смутку наче й не було в Гришиних очах: вони світились радістю.

Я лише хитав головою. Що тут казати — чудо! Чудо та й годі!

— Шестірню треба дістати. Сюди, до пропелера. І тоді — готово!

— Шестірню? Яку? — аж підскочив я; мені хотілось чимось, хоч дрібничкою, допомогти йому. — Може, я знайду…

— Таке, знайдеш… — Як знавець своєї справи, Гриша пояснив: — Треба ж розмір знати. Це тобі не тачка…

Зосереджений, поважний, він сів за кермо, натиснув на педалі і з-під нахмурених брів глянув на мене.

— А ти вночі не боїшся?

— Я? Вночі? — образа стисла горло. — Та я ж кожну ніч сплю надворі. Отам за хатою, на сіні.

— Добре. Тоді, як стемніє, давай підемо до кузні. Дістанемо шестірню…

Я готовий був іти за ним в огонь і в воду.

Солодом пахло берегове сіно. Я лежав під ковдрою в сорочці і в штанях, прислухаючись до нічних шерхотів. Чулося, як біля повітки ремигає корова. Хтось прочовгав по двору. Певно, бабуся. Вихлюпнула воду, скрипнула хатніми дверима. Всі натовклися за день і вклалися спати. Сон і мені зліплює очі. Цікаво, чи ж прийде Грицько?

Уявив, як підемо зараз до кузні… І раптом спало на думку: а чого це вночі? Біля кузні — ціла гора всяких трубок, коліщаток, пасів. Можна піти вдень і вибрати все, що потрібно. Хто пожалкує для аеросаней якусь шестірню.

— Фюіть! — почулося з кущів.

Мабуть, сполохана птиця… Свист повторився. Та це ж Грицько викликає! Я миттю схопився на ноги. Налетів на пакіл, тріснула холоша, і я простягнувся на землі.

— Тс-с-с, не галасуй… — попередив сердито сусід.

Тихо і вкрадливо, наче кішка, проскочив Грицько у балку. Я — за ним; наступив на розірвану холошу і знов упав.

— От помічник мені, — буркнув Грицько. — Закоти штани!

Берегом дістались до ставка і залягли на бугрі.