«Чого ж це про мене забули?» — думає вона.
Все-таки боляче Марійці: «Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна. Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме й Миколка, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. І ніхто мене й не знайде, і всі сумуватимуть».
Так думала Марійка, аж хтось торкнувся до Марійчиної руки. То був Миколка. Він шукав Марійку і знайшов її.
Марійка радісно скрикнула, а з верби злетіли чорні птахи й полетіли далеко-далеко.
То відлетіли сумні Марійчині думки.
Дмитрик і Сергійко ходили з учителем до лісу. Вчитель викопав їм по три маленькі дубочки й сказав:
— Несіть додому, посадіть біля хати.
Приніс Дмитро. Викопав ямку, посадив дубок. Узяв другий дубок, глянув і здалося йому, що корінець кволий.
Викинув Дмитрик того дубка на дорогу.
Глянув на третій дубок. І здалося Дмитрикові, що гілочки в нього слабкі.
Викинув Дмитрик і того дубка на дорогу.
А Сергійко посадив свої три дубки, виходить на дорогу, аж бачить: два саджанці у пилюці лежать. Підняв їх, посадив поруч із тими трьома дубками.
Поливає Сергійко дубки, ростуть вони, зеленіють.
А Дмитрик забув про свій дубок. Засохло маленьке деревце.
Минуло багато років. Стали Дмитро і Сергій дорослими людьми. У Дмитра вже синок є — Дмитрик, а в Сергія — Сергійко.
Питається якось Дмитрик у батька:
— Тату, чому біля Сергійкової хати росте п’ять дубів, а біля нашої жодного немає?
Мовчить батько. Мовчить.
Це було в роки війни. Андрійків тато воював на фронті, а мама працювала на фабриці.
Одного разу листоноша приніс мамі листа. Відкривши конверта, мама заридала. Вона обняла Андрійка й сказала:
— Немає нашого татуся…
Через три дні прийшла маленька посилка від таткових товаришів. У тій посилці були таткові речі: ложка, блокнот і олівець, яким він писав листа додому.
Минуло багато років. Андрійко став стрункий, красивий юнак. Мати провела його на службу в армію і дала батьків олівець.
Як безцінну святиню, поклав Андрійко олівець у кишеню до серця.
А згодом написав матері листа. Перші слова в ньому були такі:
— Люба матусю, я буду такий же, як мій тато.
Цей лист був написаний батьковим олівцем.
Мати раділа синовим листом.
Петро й Степан працювали в полі. Коли це бачать: у селі пожежа. І здається їм, що горить саме там, де живуть вони, Петро й Степан.