Вогнегривий коник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Доброго вам здоров’я, дідусю! — щебечуть діти.

Ці слова звучать для діда прекрасною музикою. Від них на серці стає тепло й радісно.

Ось і зараз вийшов дід Іван з хати та й сів на лавці біля тину. Сидить і прислухається. До чого ж він прислухається? На шкільній садибі пролунав дзвінок. Дідусь бере відро й іде по воду. Як хочеться йому почути гарячі слова:

— Доброго вам здоров’я, дідусю!

У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжакові:

— Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч.

Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули. А за вікном — завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят. Одно з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?

— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.

Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.

Прилетіла мати до малого.

— Як же тебе врятувати, неслухняний сину? Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір’я та держись міцно.

Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:

— Будеш із гнізда випадати?

— Не буду, — сказало, плачучи пташеня й підняло голівку, щоб виглянути з гнізда.

Була собі на світі Мудра Людина. Вона придумала букви. Вирізала їх із березової кори, склала в козубець і думає: «Ось піду завтра до людей і навчу їх читати й писати».

Минула ніч. Зібралася Мудра Людина йти до людей. «Треба, — думає, — розташувати букви в такому порядку, щоб людям легше було вчитися читати». Розкладає букви: а, б, в… Думає, як знайти такий порядок, щоб кожна буква підказувала, яка сусідка іде за нею.

Усі букви лежать смирно, чекають на свою чергу. Одне тільки «я» витерпіть не може. Все лізе в руки Мудрій Людині й нагадує про себе: а я куди?

Розгнівалась Мудра Людина й каже:

— Ну, з тобою лиха не оберешся. Сиди й жди своєї черги.

Та букві «я» нетерпеливиться:

— А чого мене забуваєш?

Подумала Мудра Людина та й каже: — «Я» буде на останньому місці.

Сьогодні Оленка встала дуже рано, до схід сонця. І бабуся встала рано, виряджає Оленку до школи. Мами немає вдома, вона працює на фермі в нічну зміну, ще не повернулася з роботи.

Поспішає Оленка. Коли це на спідничці відірвався гапличок, і спідничка спала.

— Ой, бабусю, пришийте гапличок, — просить Оленка. Стала шукати бабуся окуляри. Якось необережно їх посунула, вони впали й розбились.

Підняла бабуся з підлоги порожню оправу, похитала головою.

— Без окулярів не пришию… — промовила тихо бабуся. — Не бачу…

Оленка заплакала. Вона пригадала, як бабуся казала їй: «Вчись, Оленко, шити». А Оленка не хотіла вчитись. Тепер вона просить: