Вогнегривий коник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тарасик із повагою й острахом дивився на велику дідову бороду. Дід простукав ручкою кельми стінки слабої печі й сказав:

— Ця піч не грітиме, скільки не лагодь. Другу треба мурувати.

Мати й Тарасик винесли на подвір’я цеглу, печі не стало.

Дід Трохим став класти нову, Тарасик йому допомагав.

— Діду, це правда, що ніхто, крім вас, не вміє у нашому селі піч мурувати?

— Правда, сину, — каже дід Трохим.

— А як вас не стане?

— Не стане — нікому буде й цеглину покласти.

Тарасик довго сидів зажурений. Потім підходить до діда Трохима й просить:

— Діду, навчіть мурувати піч…

Маленький Тимко прокидається влітку дуже рано. Треба вставати й братися до роботи: голубів годувати, квіти в саду поливати, книжку читати, казку малювати.

Тимко прокидається, дивиться, як рожевий сонячний зайчик наближається до його ліжка. Ось тільки зайчик торкнеться до подушки, — зараз Тимко встає й робить зарядку.

А сьогодні Тимкові не хочеться вставати. Чого не хочеться, — він і сам не знає. Ось уже зайчик і до подушки торкнувся, і на подушку стрибнув. «Що ж воно буде?» — думає Тимко й лежить собі в ліжку.

Та от зайчик перескочив подушку й торкнувся до Тимкового обличчя. Обпік, немов жариною. Соромно стало Тимкові перед зайчиком. Схопився з ліжка, зарядку робить.

Минуло багато років. Тимко вже дорослий. У нього в самого вже діти. Але все життя пам’ятає в душі отой сором перед пекучим сонячним зайчиком.

Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.

Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за матір’ю.

— Я скучала за тобою, немов маківка за сонячним промінням, — сказала перша дочка.

— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину дощу, — промовила друга дочка.

— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, — сказала третя.

— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.

— Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п’ята.

— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю й принесла їй води у ночвах — помити ноги.

У Тимка велика радість: є у нього сестричка Тетянка.

Мама не відходить від колиски, усміхається до Тетянки, а вона все спить або ж плаче. Коли починає плакати, мама бере її на руки.

Тимкові хочеться, щоб Тетянка подивилася на нього. Він схиляється над сестричкою, показує їй ведмедика, а та мовби й не бачить нічого.

— Чому вона не хоче дивитися на мене? — дивується Тимко.

— Вона ще маленька, — відповідає мама, — ось як усміхнеться — тоді вже й на тебе подивиться, й на ведмедика.