Вогнегривий коник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, не страшно! — радо відповідає Зоя.

За вікном тепер уже не виє завірюха. Тихо шумить вітер. Мов ласкава хвиля на ставку. Ось вона лагідно доторкнулася до шибки. Зоя підходить до вікна. Над землею весело кружляють білі сніжинки.

Прийшла зі школи маленька Галинка. Відчинила двері, щось хотіла весело сказати мамі. А мама посварилася на неї пальцем і шепоче:

— Тихо, Галинко, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

Галинка тихенько підійшла до столу, поклала книжки. Пообідала й сіла уроки вчити. Читає книжку тихо про себе, щоб не розбудити бабусю.

Відчиняються двері, заходить Оля, Галинчина подружка. Вона голосно й каже:

— Галинко, слухай…

Галинка посварилась на Олю пальцем, як мама на неї, і пошепки мовить:

— Тихо, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

Сіли дівчатка до столу й розглядають малюнки. А із заплющених бабусиних очей впали дві сльозинки. Коли бабуся прокинулась, Галинка й питає:

— Бабусю, а чого ви плакали уві сні?

Бабуся усміхнулась, приголубила Галинку. В її очах світилася радість.

Звечора в ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

— Хто це покрив ставок?

Сміється тато й каже:

— Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величезною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

— Хто ж той скляр? — запитав Юрко.

— Мороз.

Був добрячий мороз. Лежав сніг. Юрко, Микола й Петро вибралися на високу гору. З вершини її в долину пролягала ковзанка.

Хлопці сіли на санчата й поїхали вниз. Вони летіли так швидко, що аж у вухах співало. Як було радісно летіти з високої гори! Перехоплювало дух от стрімкого руху.

З’їхали. Спинились аж серед ставка, вкритого снігом.

Хлопці встали й оглянулись.

— Ой, висока ж гора! — сказали вони. — Треба ж на неї санчата тягти.

Микола й Петро потягли санки на гору. Йти було нелегко, але хлопці знали, що після важкого шляху буде легкий і стрімкий політ униз.

А Юрко ступив кілька кроків і спинився.

«Як важко на гору йти! — подумав він. — Посиджу тут, у долині».

Сів Юрко на санчата й сидить.

Ось Петро й Микола вже на вершині. Ось вони летять на санчатах… А Юрко сидить.

Ще раз Петро й Микола зійшли на гору, ще раз стрімко злетіли вниз, а Юрко сидить. Мерзне, а сидить.