Урядовець кивнув головою.
— Не тут, — пояснив він. — Якщо ви йдете в Голландію, то паспорти пред'явите он там, в голландській митниці. — Він показав на пристань на протилежному березі, ярдів за триста чи чотириста від них. — До побачення. — Урядовець знову віддав честь і стрибнув на берег.
Серед команди «Норця» якусь мить панувало мовчання.
— Я знала, що так буде, — сказала Джіл. — Пітере, а хіба не можна знайти якийсь інший шлях?
Пітер заперечливо похитав головою.
— Я вже дивився по карті, але іншого каналу немає.
— Я помітив досить дивне явище, — мовив Майкл. — Усі баржі і малі суденця зупиняються біля обох митниць, а великі пароплави минають їх. Гляньте, он іде один за течією. От подивіться!
Вниз по каналу спускалося велике вантажне судно водотоннажністю принаймні десять тисяч тонн. На ньому майорів червоно-білий прапор — датський, як визначив Пітер. Пароплав ішов із швидкістю близько восьми вузлів на годину і минув бельгійську та голландську митниці, навіть не уповільнивши руху. А чотири баржі, що пливли за ним попарно на буксирах, пришвартувалися перед «Норцем» для митного огляду. Невдовзі після них показався американський танкер, що йшов з Гента, він теж проминув митниці — і ніхто його не зупинив.
Нараз Пітер схопився на рівні.
— Я придумав! — крикнув він. — Слухайте, ви згодні ризикнути? Зрештою найгірше, що може трапитися, — нас затримають.
— Що ти хочеш зробити? — зацікавлено спитала Керол. — Ти ж, певно, не збираєшся промчати прямо через кордон?
— Отак і треба зробити! — у захваті вигукнув Майкл. — Промчати прямо, прикинувшись, що ми теж велике судно.
Але Пітер заперечливо похитав головою.
— У мене краща ідея, — сказав він. — Ось побачите!
Він запустив мотор, вивів катер на середину каналу і став чекати.
— Пливімо далі, — підганяв його Майкл. — Ми готові. На що ти чекаєш?
Пітер обернувся і глянув уздовж судноплавного каналу.
— Ось на що, — коротко сказав він, кивнувши на великий вантажний пароплав, що тільки-но виткнувся з-за далекого повороту.
Минуло кілька хвилин, поки пароплав порівнявся з ними — прекрасне велике судно, прапор якого Пітер так і не зміг визначити. Не реагуючи на настирливе Майклове розпитування, він пропустив судно трохи вперед і лише тоді повів за ним «Норця», широко відчинивши дросельну заслінку. Він зробив це в ту мить, коли величезний корпус пароплава був між ними і митницею на голландському березі.
— Ти хочеш іти за пароплавом? — спитала Джіл.
— Ні. Ми просто зникнемо, от і все, Керол!
— Що, Пітере?
— Біжи на ніс і ляж там. Як тільки побачиш край митного молу, підніми ногу. А ти, Джіл, зробиш так само на кормі. Ну, гайда на місця! Швидко!
Катер повільно йшов уперед, сховавшися за великим пароплавом, а дівчата побігли на свої пости.
— Ти, Майкле, слідкуй за Джіл на кормі. Як тільки вона підніме ногу — скажеш мені. А Керол я сам добре бачу звідси.
Майкл обернувся і почав стежити за сестрою; Пітер підвів катер ще ближче до судна. Воно йшло без вантажу, лопаті його гвинта лунко ляпали на поверхні води.
— Ну от! — вигукнув Майкл. — Джіл підняла ногу!
Пітер збільшив швидкість катера, просуваючись трохи далі під прикриття пароплава.
— Джіл опустила ногу, — доповів Майкл, сповнений почуття обов'язку.
— Гаразд. Ми якраз на траверзі і, мабуть, зовсім прикриті. По-моєму, митниця зараз напроти нас. Отже, нам треба просуватися потроху і триматися ближче до носа пароплава, щоб нас не видно було з митниці, коли йтимемо далі каналом.