Керол і Джіл спостерігали з-за завісок кормової каюти. Коли катер огинав пірс, вони побачили, що моряки чимдуж кинулися бігти до плашкоутів. Їм назустріч, ніби зовсім випадково, йшов доглядач, засунувши руки в кишені.
Пітер подумав, що вони нічого не втрачають, якщо зіграють свою роль до кінця. Він велів Майклові вивести «Норця» на середній швидкості з порту і далі прямувати вздовж берега на Зебрюгге. Тільки-но катер загойдало на хвилях відкритого моря, Пітер, не зважаючи на дрібний дощик, присів навпочіпки на палубі і, ніби між іншим, раз у раз поглядав назад. Минуло кілька хвилин, перш ніж він побачив прапор, який ривками піднімався на сигнальній мачті басейну. Пітер ще раз постукав у вікно і показав на прапор.
— Ур-ра! — радісно відповів Майкл. — Сподіваюсь, вони залюбки покатаються на трамваї. — І він різко повернув штурвал ліворуч і знову помчав у порт — цього разу на повній швидкості.
Прямуючи до великого шлюзу, вони йшли повз яхтову пристань. Доглядач стояв біля флагштока, піднявши догори великі пальці, і Пітер на знак того, що зрозумів йото жест, з вдячністю помахав йому рукою.
Розділ шостий
ПІТЕР ЗНАХОДИТЬ ВИХІД
— Ворота зачинено! — сказав Пітер, стрибаючи на палубу «Норця» зі стіни шлюзу; вони стояли в Брюгге неподалік від конторки шлюзового доглядача, — Не буде діла, каже сторож, аж до шостої години ранку. До того ж першими пропустять через шлюз судна, що йдуть у протилежному напрямку. Отже, ми не зможемо вибратися звідси раніше сьомої години.
Даремно Пітер боявся, що це повідомлення викличе розчарування серед членів його команди. Звістка не була для них несподіванкою, бо хоч сам перехід від Остенде до Брюгге був нетривалий, але довелося довго стояти біля розвідних мостів, особливо перед останнім, зовсім недалеко від шлюзу. То був залізничний міст, і вони змушені були чекати майже дві години, поки його розвели і пропустили судна, що зібралися обабіч нього.
До того ж день у них був дуже напружений, всі страшенно стомилися після шістнадцятигодинної роботи, часом за дуже складних обставин та й набридло вже їм бути моряками. А тому звістка про те, що до ранку катер далі не піде, зовсім не здалася їм неприємною.
— Якщо не можна пливти далі, — сказав Майкл, — то ти, Пітере, може, додержиш обіцянки й пустиш нас на берег?
— А чому б і ні? — погодився шкіпер.
— Уррра! — вигукнула Джіл. — Я хочу оглянути місто.
— І їжу сьогодні не будемо готувати, — зауважила Керол. — Я хочу пригостити вас в якомусь шикарному кафе. По-моєму, ви всі заслуговуєте на це. Майкле, ви з Пітером, мабуть, зовсім виснажилися на веслах, коли тягли нас на буксирі в Остенде. Джіл теж чудово трималася.
— Ні, не я, то ти поводилася мужньо, — заперечила Джіл.
— Не кажи дурниць! — мовила Керол. — Звісно, всі були на висоті! Ну, причепуріться трохи і — гайда до міста.
— І візьміть з собою записи, — запропонував Майкл. — Хто знає, а що як натрапимо на який слід.
Майкл старанно помився — давно вже треба було, а Пітер перемінив сорочку й штани — одягнувся не тільки в чисте, а й в сухе. Джіл наділа свою найбарвистішу квітчасту сукенку, а Керол — блузку і брюки. Невдовзі всі зібралися на набережній і рушили до центра міста.
— Найперше нам треба з'ясувати, чи зможемо ми поміняти гроші, — почала Керол, коли вони йшли звивистою вуличкою, обабіч якої стояли старовинні будинки, а посередині протікав вузький і вельми смердючий канал. — Побачимо, що нам дадуть при обміні, а тоді дізнаємось, які тут ціни.
— Отой чоловік з бензоколонки брав фунт стерлінгів за сто сорок франків, — сказав Майкл. — Отже, франк дорівнює приблизно двом пенсам.
— Зовсім легко рахувати, — сказала Керол. — Дякую тобі, Майкле.
Дорогою дітям зустрілося стільки цікавого і незвичного, що до базарної площі вони добралися не так скоро. Йдучи вуличками, вони бачили крізь вікна одягнених у все чорне літніх жінок, що сиділи за верстатами й плели гарні мережива. Одна жінка усміхнулася до них, коли вони дивилися крізь відчинені двері на її роботу, і запросила їх англійською мовою увійти в дім. Джіл і Керол мов зачаровані спостерігали, як вона працює; Майкл нетерпляче чекав на них, а Пітер спокійно стояв неподалік.
— Купімо для мами оцю чудову мереживну хустинку, — запропонувала Джіл. — Якщо тільки вона не дуже дорога.
Але виявилося, що хустинка коштує зовсім дешево. За якихось двадцять франків старенька продала їм дуже гарну, витончену мереживну хустинку та ще й охоче погодилася взяти фунтову банкноту і дала їм решту бельгійськими франками.
Тим часом Майкл, мимохіть оглядаючи кімнату, помітив стару Біблію в шкіряній оправі, що лежала біля гасової лампи.
— Ця Біблія фламандською мовою? — спитав він, побачивши, що її надруковано не по-французьки.
— Ні, голландською, — відповіла йому жінка. — А ви вмієте читати по-голландськи?
— Ні. Але я знаю, що це Біблія. — Він обернувся до Пітера. — Перепишімо по-голландськи ті вірші, які ми не розуміємо. Я знаю, Біблія однакова будь-якою мовою, а все ж, може, в голландському тексті натрапимо на якийсь ключ до запису. В англійському ми могли й не помітити його.
— Як це — не помітити? — спитав Пітер. — А втім, шкоди від того не буде. — Він витяг блокнот і олівець. — Перепиши, якщо хочеш. Тут, у блокноті, є всі шифровані посилання.
Майкл перегорнув кілька сторінок Біблії.
— Так і є, — сказав він. — Бачиш, все збігається, я вже не кажу про номери віршів. Ось у цьому, наприклад, є слово «de duivel», очевидно, воно означає «диявол».
— Поклавши блокнота на стіл, Майкл заходився переписувати, старанно копіюючи кожне слово. Всі чекали, поки він скінчить, і спостерігали тим часом, як жінка плела мереживо.