— Послухайте, — сказав він, — нам треба добратися до Дордрехта. На борту «Короля Бодуена» прибули два моряки, які хочуть зупинити нас. Це погані люди.
— Хочуть зупинити вас? Навіщо? — Доглядач переставив лійку на другу каністру і підозріло глянув на Пітера.
— Вони просили, щоб ми взяли їх із собою, а нам не можна. — Це була досить правдива, хоч і не зовсім повна розповідь про все, що сталося в Рамсгіті. — Вони погані люди. По-моєму, їх розшукує поліція. — Він кинув тривожний погляд на набережну.
— Ага, так?
— Авжеж. — Пітер витяг з гаманця банкноту в один фунт стерлінгів і сунув бельгійцеві в руку. — Ви нам допоможете?
— Звісно. — Доглядач сховав несподіваний прибуток до кишені. А сам подумав, чи не самого Пітера розшукує поліція, та яке йому діло?
— Ви… в Дордрехт? Можна йти внутрішніми шляхами. Тоді погана погода… не страшна.
— Внутрішніми шляхами? — здивувався Пітер.
Чоловік пояснив, що в дальньому кінці гавані є шлюз, який веде в доки. За ними є вузький низенький місток, за яким — ще один шлюз до іншого каналу, котрий іде до Брюгге і Гента. З Гента судоплавний канал тягнеться: аж до річки Шельди.
— Ось я візьму карту — побачите. — Він зник у своїй конторі і повернувся з картою каналів. — Якщо зараз рушаєте — будете в Брюгге на шосту годину. В Брюгге шлюз закривають о шостій, але якщо прибудете раніше, то попливете прямо до Гента — це шість-сім годин ходу звідси.
— Чудово! — зрадів Пітер.
Але Майкл штовхнув його ліктем у бік.
— А як же з Біллом і Джо?
— Гм… Вони легко знайдуть нас, коли ми будемо в доках, то правда… — Він знову швидко озирнув набережну, але моряків там і сліду не було.
— Ці двоє моряків, — сказав він. — Вони ж можуть знайти нас.
Доглядач повісив на місце бензиновий шланг і задумався.
— Ось що, — раптом сказав він. — У мене є ідея. Ви чекаєте на катері, готові негайно рушати. Чекаєте, поки вони не побачать вас тут, а потім швидко йдете до виходу з порту. Я скажу морякам, що ви пішли до Зебрюгге.
Пошлю їх трамваєм на Зебрюгге. Зупинка он там, за набережною.
— Прекрасна ідея! — захоплено мовив Майкл.
— Коли трамвай рушить, — вів далі бельгієць, — я підніму прапор на мачті біля бензоколонки. Тоді ви повернете назад і через гавань пройдете прямо до шлюзу.
— Чудово! — Але Пітерові одразу спала на думку ще одна перешкода. — Чи потрібні нам у доках паспорти?
Доглядач засміявся:
— Для тих, хто прибув рейсовим пароплавом, паспорти потрібні. А хто на яхтах — ні. Ніяких паспортів.
Так і вирішили. Пітер заплатив за бензин англійськими грошима, подякував доглядачеві й потис йому руку. Він також описав прикмети моряків, а потім переніс повні каністри на борт катера. Бензин з двох каністр він вилив у бак.
— У нас буде багато часу, так що решту роботи відкладемо на пізніше, — сказав він.
Тим часом як Майкл пояснював дівчатам план дій, Пітер запустив мотор і пересвідчився, що він прекрасно працює. Тільки-но він підняв ялик на катер, як Майкл, котрий стежив за набережною із стернової рубки, прошепотів крізь кормове вікно:
— Вони йдуть по набережній. Помітили нас, бо дивляться в наш бік. Білл показує на нас рукою.
— Гаразд. Я скажу дівчатам. Але хай ніхто не дивиться на моряків, ясно? Щоб вони не здогадалися, що ми їх помітили.
Пітер перевів мотор на малі оберти і зараз чекав, поки моряки підійдуть до самого входу на яхтову пристань. Як тільки вони ступили на те місце, він уперся гаком у причал і відштовхнув «Норця» від плашкоута. Потім постукав у вікно стернової рубки, і Майкл після цього заздалегідь умовленого сигналу відкрив дросельну заслінку і дав «Норцю» повний хід уперед.