— По-французьки, звичайно, — гордо відповів Майкл. — Я спитав: «Avez-vous de poisson á vendre?»[7]. A він відповів: «Oui, Oui»[8]. Тоді я сказав: «Je suis anglais, je n'ai pas d'argent»[9]. Я думаю, що правильно сказав, в усякому разi він зрозумів мене і спитав: «Sur un petit Bateau?»[10]. І я відповів йому: «Oui». Тоді він мовив: «Du lait, peut — étre»?[11] Я повернувся на катер, взяв банку згущеного молока, а він дав мені за нього п'ять оцих величезних рибин. Як, по-твоєму, це вигідна операція?
Пітерові хотілося добре пробрати свого помічника за те, що знехтував свій обов'язок — залишив пост під час вахти, але язик у нього не повернувся.
— Еге ж, — погодився він, — дуже вигідна операція. А зараз піди розбуди дівчат, скоро відчалимо. А твоя риба буде нам на сніданок.
Не було ще й пів на четверту, як «Норець» обережно пробрався між хвилерізами. Настрій у Пітера був чудовий. Море стало на диво спокійне, тільки ледь помітні брижі порушували його гладінь, на посвітлілому небі не видно було ані хмаринки. В рубку, де Пітер стояв біля штурвала разом з Майклом, почав проникати з камбуза смачний запах смаженої риби.
«Кале, Гревелінс, — повторив Пітер у думці. — Підете приблизно за милю від берега. А берег — кращого й не треба!»
Але, мабуть, найбільше радів він з того, що досі їм вдалося уникати переслідування бандитів. Можливо, моряки прибудуть до Кале вранішнім пароплавом і побачать, що «Норця» там немає. Припустімо, бандити здогадаються, що вони попрямували до Голландії, та вистежити катер не так-то буде легко.
Ні разу за всю дорогу не їли діти такого смачного сніданку, і Майкл справедливо пишався, що це він роздобув рибу. Прибравши зі столу, дівчата прийшли до них у стернову рубку і заспівали «Ріо Гранде», а потім пісеньку «Що нам робити з п'яним моряком», текст якої вони змінили відповідно до пригод учорашнього дня.
— «Що нам робити з фальшивим моряком?» — почала Джіл, і всі засміялися.
— «Рано вранці вдаримо його по голові дешевим компасом», — заспівала Керол замість першої строфи.
— Пошлімо його по драбині на пірс з канатами.
— Кинь його в море — хай змиє з себе бруд.
— Загадаймо йому видраїти за ящиками.
І так співалася пісня, строфа за строфою, поки з правого борту не завиднівся якийсь порт.
— Гревелінс, — сказав Пітер, глянувши на карту. — Ми йдемо точно.
— Було б точно, якби ми знали, куди йдемо, — засміялася Джіл.
— У твоїх словах є зерно істини, — погодився Пітер.
— Спробуймо ще раз підсумувати записи про скарби, — запропонувала Керол. — В них досить ясно натякається на те, що треба шукати якусь затоку. Може, вона десь тут, на цих берегах?
— Сумніваюсь, — відповів Пітер. — Німці добре укріпили все це узбережжя, і можна собі уявити, як воно охоронялося — адже вони боялися, що саме тут почнеться вторгнення. Я думаю, найкращий план — добратися до Дордрехта, обстежити там всі водні шляхи, якими Ян міг попливти, і дорогою примічати, чи не підкаже нам чого яка-небудь затока.
— Все це дуже непевно, — мовила Джіл, — але що ж робити — нічого іншого нам не лишається.
— Авжеж, якщо тільки ми не розшифруємо записи про диявола і про Філіппа та ще ті два незрозумілі — з літерою «К», — зауважив Майкл.
— Я вже пробувала по-всякому, — поскаржилася Джіл, — але виходить якась дурниця.
— Що б там не було, а ми йдемо в Дордрехт, — мовив шкіпер. — Тільки-но прибудемо туди, можна буде знову взятися за записи. І дорогою теж можна над ними помізкувати.
— А як ми доберемося до Дордрехта? — спитала Керол.
— Підемо вздовж берега до Флісінгена, а потім, мабуть, доведеться розпитувати дорогу.
Флісінген був кінцевим пунктом на Пітеровій карті.
Мандрівники успішно просувалися вперед. Сонце піднялось на обрії, і море заяскрилося блискітками. Всі на «Норці» тішились подорожжю.
— Дюнкерк, — оголосив Пітер, коли вдалині завиднівся великий порт з високим тонким маяком на краю хвилеріза. — Ще й семи годин немає, а ми вже пройшли добру чверть дороги до Флісінгена. На четверту годину дня напевно будемо там. А, може, навіть значно раніше.
Наступною гаванню був Ньївпорт. Підпливаючи до нього, Пітер сказав, що, згідно, з картою, вони вже вийшли з французьких вод і тепер перебувають в бельгійських.
— Чудово! — вигукнув Майкл. — За один день ми пройдемо три країни — непогана швидкість. О! А це що таке?
Він показав рукою ліворуч на середніх розмірів швидкохідне судно, що пливло приблизно за милю від них. Тим часом як Майкл показував на нього, воно розвернулось і пішло їм назустріч.
[7] «Ви продаєте рибу?»
[8] «Так, так».
[9] «Я англієць, у мене немає грошей».
[10] «З малого суденця?»
[11] «Молоко, може?»