— А чого ти так думаєш?
— Та так. Просто я подумала, що саме тому ви й не казали нам про них.
Шкіпер похитав головою.
— Ні, справа зовсім не в тім, — мовив він. — Ми вирішили, що коли ви нічого не знатимете, то поводитиметеся з ними природніше.
Керол замислилась.
— Я про це не подумала, — зізналась вона. — А ми й справді поставилися до них дуже щиро.
— Звичайно! Саме ти і Джіл цілком переконали їх, що у нас ані найменшої підозри до них немає.
— Я рада, що ви не подумали, ніби ми злякаємося, — мовила Керол. — Мені це було б неприємно.
Пітер якийсь час мовчав.
— Ось що, Керол, — мовив він нарешті. — Я тобі дещо скажу, але обіцяй, що нікому ні слова.
— Ну, звичайно, Пітере.
— Якщо по правді, то я сам їх боявся. А для Майкла по-моєму, ніякої небезпеки не існувало, все це для нього однаково, що захоплююча гра в ковбоїв та індіянців. Поки ми не відкараскались від них, я страх як потерпав. Здається, ніколи в житті так не боявся.
Керол глянула на нього й засміялася.
— Я не вірю, щоб ти злякався.
Пітер кивнув головою.
— Це щира правда. Розумієш, я ж відповідаю не тільки за себе, а й за Джіл та Майкла, а особливо за твою безпеку.
— За мене, Пітере, зовсім не треба турбуватися.
— Ти так вважаєш. Ну, а я тривожусь, навіть якщо, по-твоєму, й не треба. Ми підбили тебе на цю подорож. Отже, то наша вина, що тобі доводиться усе це переживати.
— Ти хотів би, щоб мене не було з вами? — сумно спитала Керол.
— Ні, — рішуче заперечив Пітер. — Без тебе не було усе так цікаво. У мене якесь дивне передчуття, тільки я не можу пояснити його, таке передчуття, ніби тобі належить особлива роль у цім ділі. Я певен: скарби ми знайдемо, а без тебе це нам не вдалося б. Не питай, чому я так думаю, зачекаймо й побачимо.
Другою на вахту стала Керол, але Пітер залишився нагорі й просидів її разом з нею. Потім вони обоє пішли спати, коли Джіл заступила на вахту. Після Джіл настала черга Майкла, якому було наказано розбудити Пітера, як тільки засіріє світанок. Майкл так і зробив. Пітер миттю схопився з постелі й побачив, що Майкл розмахує чимось у нього перед носом. Він простяг руку й зараз же відсмикнув її, доторкнувшись до чогось холодного й слизького.
— Камбала! — вигукнув Майкл, страшенно задоволений собою. — Я дістав п'ять штук.
Пітер скочив з койки й засвітив лампу. Майкл сказав правду — він таки тримав за хвости п'ять чудесних дуврських косоротів[6].
— Ти хочеш сказати, що впіймав їх на свою вудку?
— Ну, не зовсім так, — відповів Майкл, переступаючи з ноги на ногу.
— Що це означає — «не зовсім так»? — допитувався Пітер.
— Я виміняв їх, — зізнався Майкл.
— Виміняв?
— Не сердься, Пітере. Поки ви спали, я спустив ялик i повеслував до рибальської пристані — це недалеко звідси, он у тому кутку. Якраз розвантажували рибу — тонну за тонною! Я розговорився з одним рибалкою…
— Ти розговорився з рибалкою? Як саме?
[6] Косорот (або морський язик) — різновид камбали: плоска риба, що має смачне, поживне м'ясо.