— Чудова думка!
Пітер зробив так, як радила Керол, і його розрахунки підтвердилися: стрілка показувала на південний захід. Компас одразу ж поклали на стіл, щоб Майкл в разі потреби випрямляв катер і стежив, аби стрілка весь час показувала заданий напрям.
Що далі вони пливли у відкрите море, то сильнішою ставала хитавиця і дужчав бриз. «Норця» тепер одчайдушно гойдало, і раз у раз хвиля, вдаряючи в борт, заливала водою палубу. Джіл зблідла й притихла, а в Майкла настрій був піднесений.
— Чудово! — вигукнув він. — Такого задоволення на Темзі не дістанеш.
Джіл виглянула у задній ілюмінатор. Вузенька смужка англійського берега давно вже зникла з обрію, і море попереду здавалося страшенно широким і пустельним.
— Пітере, ти певен, що наш компас справний? — спитала Джіл.
— Цілком. — Пітер пильно вдивлявся в горизонт попереду і раптом показав рукою. — Гляньте! Корабель!
Невдовзі вони ясно побачили пароплав, що швидко йшов їм назустріч. Якби Майкл знав, з якою швидкістю судна перетинають Ла-Манш і які хвилі при цьому піднімають, то, можливо, не підходив би так близько до пароплава. Але бажання хоч трохи побути поруч з великим судном, а також проста цікавість примусили Майкла повести катер на відстані якихось вісімдесяти ярдів від пароплава.
На палубах юрмилися відпочиваючі, багато пасажирів стояли біля поручнів і спостерігали за малим суденцем,
— «Інвікта», — прочитав Пітер. — Цей пароплав регулярно ходить через Ла-Манш. Ми йдемо правильним курсом. — Він був явно задоволений своїми успіхами в навігації.
Дехто з пасажирів замахав їм рукою, і команда «Норця» теж привітала їх у відповідь. Діти так задивилися на величезне судно, що ніхто з них не помітив, як перша хвиля, піднята пароплавом, наскочила на «Норця». Зненацька їхнє мале суденце стало дибки, і всіх шпурнуло до задньої стіни стернової рубки. Таця з чайними чашечками злетіла зі столу й гримнула об підлогу, слідом за нею — карта й компас. Наступної миті всіх кинуло вперед, бо катер опустився на хвилі вниз. Мотор заревів мов несамовитий: гвинт вийшов з води й обертався в повітрі.
Джіл зойкнула, боляче вдарившись об стіл, а Пітер опам'ятався і повернув штурвал ліворуч. Але було вже пізно: друга хвиля, хоч і менша, наздогнала «Норця» раніше, ніж він вирівнявся. Маса темно-зеленої води піднялася високо і з страшною силою ринула на стернову рубку. Суденце здригнулося, наче з переляку, але рубка витримала удар, і «Норець», через борт якого стікала вода, нарешті вирівнявся.
— Пітере, я більше не можу переносити цього! — закричала Джіл, чіпляючись за стіл.
Але наступні хвилі були вже менші, і невдовзі хитавиця перейшла в звичне кільове погойдування, яке теж поменшало завдяки кормовій хвилі від пароплава.
Керол мовчки стала навколішки і почала збирати жалюгідні рештки чайних чашок та блюдечок. На чайнику відбився носик, печиво розлетілося по всій рубці.
— Отож-бо й є, — сказав Пітер, полегшено зітхнувши. — Вік живи, вік учись. Іншим разом триматимемося далі від пароплавів. — Він нахилився, витяг з-під черепків карту і витер її хустинкою.
— Гляньте! — показав він рукою. — Джіл! Керол! Дивіться!
Праворуч невиразно мріли крізь серпанок обриси величезного мису з високими стрімкими скелями.
— Франція! — радісно скрикнула Джіл.
— Мис Грі-Не, — зауважив Пітер, глянувши на карту. — За півгодини ми будемо в Кале.
На їхнє щастя, хитавиця почала потроху вщухати, бо катер наближався до мису, який захищав його від південно-західного бризу. Незабаром море стало таке спокійне, як поблизу Кентського узбережжя. Вже було видно Кале — громаддя будівель упереміш з кранами, огорнуте димом. Поблизу берега снували туди-сюди безліч рибальських човнів, а краї пірсів простяглися назустріч «Норцю», ніби запрошуючи його увійти.
Пітерові розрахунки, виявилися майже правильними, і менш ніж за сорок хвилин вони пройшли поміж хвилерізами і вступили в спокійні води гавані. Перехід від Рамсгіта, за годинником Керол, тривав чотири години двадцять вісім хвилин.
Ніхто, здавалося, не звернув уваги на їхнє прибуття. Пітер обвів поглядом пірс, шукаючи місце для причалу. Втративши в Рамсгіті єдині довгі канати, він вибирав тепер таке місце, де можна було б обійтися короткими линвами, не боячись повиснути на них під час відпливу. В глибині порту, праворуч від входу, він помітив безліч вітрильників та дрібних човнів, які спокійно стояли на якорі у відкритому басейні. Решта суден пришвартувалися вздовж низької стіни.
— Он підходяще місце, — зауважив Пітер. — Підведемо катер до рибальських човнів, що стоять коло стіни.
Він повернув штурвал праворуч і поставив катер бортом до борту з човном.
— От ми і прибули! — полегшено зітхнула Джіл.
— Прибути то прибули, — погодився Пітер. — Тільки не зовсім туди, де сховано скарби, — далеко не туди.
— А де, по-твоєму, їх сховано? — спитала Керол.
Пітер насупився.
— В тім-то й річ, що ніхто цього не знає. Навіть Білл і Джо.